Ego rotam agitere
Тікай усе, що наболіло нині!
Чому ви досі мучите мене?
Хіба лиш я єдиний в цьому світі,
Кому потрібні біль, страждання, смерть?
Лишайтесь осторонь лихі й закляті думи,
У болотах, в лісах, в гаях, в полях.
І хай зостануться лише дурні маруди
Аби купався в радісних морях.
Покиньте вже мене й красиві сни,
Емоції болю й розчарування,
Що вже не буде більше того слова:"ми", —
Із уст твоїх чарівного лунання.
Та все ж, сидить воно, неначе страшний пень
Гризе, волає, дума не минає,
Що більше не повернеться той день,
Коли б радів в любовних повіваннях.
Тоді б чого мені переживати,
І сум розлуки, й недосип ночей?
Хіба ж уперше доля розлучати
Вирішує близьких комусь людей?
Якби то можна, я б на саму гору
Важезний камінь викотив, підняв,
Якби побачити оту святу свободу,
Коли б твій голос поруч пролунав!
Я б може зрозумів, що тая доля,
Мені незримий знак передала,
Й пішла із серця ніжного неволя,
Та й, мабуть, закінчилася б війна...
Але ж то так, вона — зараза доля
Мені у серце подала сигнал,
І знаю я: настала та свобода,
Бо я узяв життя свого штурвал.
"Ми ще побачимось", — собі я обіцяю,
Життєвий шлях у вириві зведе,
Одного дня, навмисно, у розмаю
Зустрінемось, о щастя огненне!
2022-12-23 22:35:40
5
0