Моя боротьба

Антон Шаталов

Та можливо я дуже дурний, Бо не знаю ніяк чого хочу. Чи любив би когось як курний, Чи літав би на крилах ночі... Може дійсно, дійсно дурний, Що не знає собі всяк спокою? Без прикидьки шугається тьми, Й випадково рождає героїв? Але ж точно, я дійсно дурний! Намагаюсь держати чесноти, У боях, коли б'ються орли, Я вмиваюсь від чорної крови. Адже дійсно, люблю мов дурний, Свою землю навічно вродливу, Рідну хату, і матір, і друзів таких, За котрих би упав у могилу. Я борюся за них і за них би згубив, Свою душу на житньому полі. Хай полюблять мене, як я їх полюбив, Досконалі мої надгерої! Не кажіть, не кажіть, що любов для дурних, Не кажіть про невбачність панове. Адже буду нещадно, я буду роки, В боротьбі боронити духове... Не лишуся у полі стояти дарма, Не змарную я шляху свойого! Розумійте, що юність — моя боротьба, Захопила навічно усього.

2023-02-26 21:24:14

7

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Антон Шаталов

@Veil ще триста разів дякую♥️

Відповісти

2023-02-26 21:32:48

1

ромашка лікарська

Неймовірно! Атмосфера свободи і боротьби. У саме серденько)

Відповісти

2023-02-27 21:17:38

Подобається

Антон Шаталов

@ромашка лікарська величезне дякую за відгук і за підписку♥️

Відповісти

2023-02-27 22:06:49

1

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

3689

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12301