Моя боротьба

Антон Шаталов

Та можливо я дуже дурний, Бо не знаю ніяк чого хочу. Чи любив би когось як курний, Чи літав би на крилах ночі... Може дійсно, дійсно дурний, Що не знає собі всяк спокою? Без прикидьки шугається тьми, Й випадково рождає героїв? Але ж точно, я дійсно дурний! Намагаюсь держати чесноти, У боях, коли б'ються орли, Я вмиваюсь від чорної крови. Адже дійсно, люблю мов дурний, Свою землю навічно вродливу, Рідну хату, і матір, і друзів таких, За котрих би упав у могилу. Я борюся за них і за них би згубив, Свою душу на житньому полі. Хай полюблять мене, як я їх полюбив, Досконалі мої надгерої! Не кажіть, не кажіть, що любов для дурних, Не кажіть про невбачність панове. Адже буду нещадно, я буду роки, В боротьбі боронити духове... Не лишуся у полі стояти дарма, Не змарную я шляху свойого! Розумійте, що юність — моя боротьба, Захопила навічно усього.

2023-02-26 21:24:14

7

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Антон Шаталов

@Veil ще триста разів дякую♥️

Відповісти

2023-02-26 21:32:48

1

ромашка лікарська

Неймовірно! Атмосфера свободи і боротьби. У саме серденько)

Відповісти

2023-02-27 21:17:38

Подобається

Антон Шаталов

@ромашка лікарська величезне дякую за відгук і за підписку♥️

Відповісти

2023-02-27 22:06:49

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3980

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1181