Рай
Я пам'ятаю лиш одне, Як в день похмурий, нелюб'язний Зустрів тебе. Твій смак, твої уста Я тільки в мріях знав, І в очі не дививсь Тому, що побоявсь. Але ж, чому цей світ жорстокий, Чому сконструював я дотеп, Коли в думках, віршах, піснях Про тебе віється печаль? Чому не зміг сказать: "люблю" Чому зробив собі біду? Хоч я позаду, та ти знай, Мій непростий закритий рай, Що доки хтось тебе п'янить, І доступ клятий закриває. Із серцем, наче жар палким, Можливості дурний чекає.
2022-12-09 11:54:04
2
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Н Ф
Прекрасний вірш) Чомусь більшість мужчин боїться того слова "люблю",як чорт ладану). Воно ж таке просте і мелодійне,щире і відверте.Чому ж тоді так важко його вимовити?
Відповісти
2022-12-09 18:04:02
1
Антон Шаталов
@Н Ф не розумію цього теж, але, мабуть, я переступив поріг страху і готовий сказати прямо
Відповісти
2022-12-09 18:17:08
1
Н Ф
Тоді,це вселяє надію,що все складеться як найкраще)
Відповісти
2022-12-09 18:18:03
1
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2596
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11392