Генерал
Антон Шаталов
Це важко — бути генералом, Погони й óрдени носить. Здіймати гордо ввись булáву, Салютувать під зброї крик. Це важко — бути генералом, В бою страшнім головувать, Якщо комусь це здасться мало — То спробуйте взглавляти рать. Побите поле, залп зненацька, І відчайдушна смерть в бою. Погони й óрдени то цяцька, Я не для цього так служу. Беріть стелет і аксельбанти, А з ними й багрань — мою кров. Нехай не пишуть мені канти, Я генерал, а не герой.
2023-09-14 08:20:40
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Це важко, згодна
Відповісти
2023-09-14 10:25:52
1
Антон Шаталов
@Лео Лея дяка за відгук
Відповісти
2023-09-14 18:27:17
1
Інші вірші поета
Дума вічности Пташка Я не найкращий, і я не найгірший Одальна увертюра
Інші поети
Enki En
@EnkiEn
Catastrophe
@catastrophespoetry
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3656
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208