Моя душа...

Антон Шаталов

Ця рана незагоїна гниє, Темніша ночі кров'яна і рвана стала, А будь-якої миті так пече, Мов лезо майже плавлене приклали. Парує димом, що смердить як труп на сонці, Пульсує в ритмі вкраденого щастя, Моїх надій, ілюзій майстрування, Дзвінкого і веселого життя... Не куля ворога потрапила у тіло, Не меч уп'явсь мені у тлінне серце. Ба може псих скормив мене уміло? Його собаки рештками нажерлись? Хай краще б так, тоді б мені журитись, Від рани невзаємного кохання — Не довелось в кущах однім тремтіти, Думок не знав зловісного картання. І кров би почорніла не гнила, Аби любові грішної не знала, Дурна, і знищена баталіями рана, Моя душа...

2022-12-26 09:07:27

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Бентежно...

Відповісти

2022-12-26 21:04:01

Подобається

Інші вірші поета

Твоє життя... Гроза Демісезонність Думка І

Інші поети

Veronika Gold

@Goldenbum

Роман Остапович

@roman_ostapovich

N M

@_winter

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2904

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5044