Я не найкращий, і я не найгірший
Антон Шаталов
Я не найкращий, І я не найгірший. Не сповнений сяйвом Безгрішності син. Середня ступеня геніальності, пишний, І верх неосяжний щоб підняться з низин. Я не найкращий, але й не найгірший. Не дурник, а дійсно умніший за інших. Хоч що б не крутиив хтось, і як не горлав би, Я досі лишаюсь зі своїми думками. Я не найкращий, та я й не найгірший. Можливо для когось мислями старіший, Комусь може, я надзвичайно нудний, Та все ж зрозумійте, такий, лиш один.
2022-11-05 18:27:54
5
0
Інші вірші поета
Диво Поліське De Bellum Іскорка Одальна увертюра
Інші поети
Shirudi NR
@shirudi17
Nargiz Gul
@Gulmamedova_Nargiz
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3533
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12421