Муки душі
Емілія Дзвінко
Найгірше для людини, Коли душа її рветься на частини, Бо не бідність і не холод І навіть не голод, Людину зморюють- ведуть в погибель Це неначе потрапити під ливень, А ніде прихиститись- утекти, Бо що поробиш коли їй долею призначено прийти. Так же як і ливень- від мук духовних не втечеш І що поробиш- така доля, від неї не втечеш, Ніхто не питатиме -хочеш чи не хочеш, Ніхто не зверне уваги- можеш чи не можеш, А прийде час- приймеш випробування як покору Яка радість і щастя розгонить наче вітер хмару. Може випробування людині для того, щоб вона розумнішала, Тільки от чому її духовна природа не гарнішала? І як знайти рівновагу серед страждань і мук, Що серце пронизають- наче лук? Коли знайдете відповідь- скажіть мені, А то у мене тільки запитання одні І вони без відповіді душеньку не гріють, А лиш серце розриваючись- тліють!
2024-11-18 20:20:26
2
0
Інші вірші поета
Ода смиренності Ода духовної перемоги Моя улюблена пора року На межі
Інші поети
xxhannaxx2005
@xxhannaxx2005
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1389