Болить
Останні сили стікають по стінам туги, Образ немає, в душі лише біль, Здається поклоняюсь людині, поруч. Хотілось обіймів коли тяжко, не можу, Приховую купу страхів й образ. Виглядає болісно, хочеться вкритись, Ковдрою, головне без очей. Плачу тепер щоночі, зі мною щось не так. Одягаю замок на себе, молитись почну. Метелики літають, але боюсь зізнатись, Зранку мрію про дотик, вночі про слова, Підтримка лунає з мозку, навмання. Так в серці колить за домом, За легкістю тих днів, за полем. Не можу сказати що болить, бо не так, Хотілось би просто поговорити, тихо, Спокійно відчути життя в долонях, В течії слів відчуваю себе ніяк. Можливо останній день вже близько, Мабуть не світить маяк, хотів бути, Бути щасливим, воля в легенях, Радість в очах, пензликом проведу. Намалюю тебе колись, гарним портретом, Як відчуваю щодня, твій погляд тепла, Мрію, щоб шепотіло кохання без слів, Уві сні бачу дорогу ліній на тобі.
2023-09-24 01:17:02
0
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3443
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12526