Вірші
Колискова кара
Тихенько, яскрава темрява за вікном.
Дихай поки я пишу, все гаразд,
Мій рядок допоможе в мішень.
Тепло під ковдрою, темний день
Не зникає, кара волі небес.
Руки друкують твій час на Землі,
Ніжно, тримає простір в долонях,
Обплітавши лезами кожне дитя,
Захистить всю родину, ось так.
Поглинь в навколишнє, пекло чекає.
Зігріти замало, згори.
На потребах лети, немає куди?
Уяви світле майбутнє, страта болить.
Може Розп‘яття Христове, націлить
На шлях самогубства близьких твоїх.
Легкість, душа, потім смерть,
Романтичні криваві тіла.
Відпочинь від свободи, зручно лежи.
Захист зник, дев‘ять кіл чекають на
Танці в могилі, там спокій сопить.
Бурхлива мелодія зупинить серце,
Милосердя до грішних не буде,
Молитва лише для старих?
Будем мовчати в долині красивій,
Вилежувати прирікання на смерть.
Скалічені тисячі, мучеником вмреш.
Захоплення спалить сонце,
Ти- людина, лише в цих рядках.
Засинай, я буду рятувати.
Айдентика гниє на болоті, цього замало,
Запалає терор, я скажу: «Так треба.»
Милуйся моїм діапазоном ненависті,
Відтінками злості покрию вуста.
Забороняю жити, відберу зір.
Живого майбутнього не побачиш,
Катування- синонім «відволіктись»,
Насолода настане в кінці.
Танатологія розв‘яже руки,
Спорідненість з лезом, іскра.
Послабити тіло для вічного сну,
Справедливість затьмарить рішучість.
Горіти в скорботі, настане час.
Визнання не тримає, поглинь.
Я з неба буду чекати ту мить, де посмішка
Буде кричати, бо плаче дитина твоя.
Під колискову змушу заснути,
Існування то бруд, зникай.
Повільно тривожність проходе,
Тихенько, ранок за вікном.
Кістки повиднілись, насолода очей.
Голос накликав помсту, відповідай.
Хочу лунати в тобі, поговори зі мною,
Будити не буду, я хочу дивитись,
Як муки без тіла залишуть, спи.
3
0
209
Болить
Останні сили стікають по стінам туги,
Образ немає, в душі лише біль,
Здається поклоняюсь людині, поруч.
Хотілось обіймів коли тяжко, не можу,
Приховую купу страхів й образ.
Виглядає болісно, хочеться вкритись,
Ковдрою, головне без очей.
Плачу тепер щоночі, зі мною щось не так.
Одягаю замок на себе, молитись почну.
Метелики літають, але боюсь зізнатись,
Зранку мрію про дотик, вночі про слова,
Підтримка лунає з мозку, навмання.
Так в серці колить за домом,
За легкістю тих днів, за полем.
Не можу сказати що болить, бо не так,
Хотілось би просто поговорити, тихо,
Спокійно відчути життя в долонях,
В течії слів відчуваю себе ніяк.
Можливо останній день вже близько,
Мабуть не світить маяк, хотів бути,
Бути щасливим, воля в легенях,
Радість в очах, пензликом проведу.
Намалюю тебе колись, гарним портретом,
Як відчуваю щодня, твій погляд тепла,
Мрію, щоб шепотіло кохання без слів,
Уві сні бачу дорогу ліній на тобі.
0
0
145
Мотив
В мотивах віршів, закладаю сенс
Кривими дотиками пишу, завжди.
Я кохаю тебе між повітря потоку,
Почуттями вдихаю твій аромат,
Як в тумані, червоними барвами,
Кольори романтики для мене.
Я вмру лише на тобі, лише тоді,
Коли я живу, в обіймах всіх світів.
Причиною щастя може бути глибина,
Нашого міцного ризику в кінці.
Парами на небо підійме Всевишній,
Чи то ураганом, розкине думки,
Падати не хочеться, крик з легень,
Втопаю в холодній воді, як дитя,
Серце колить від солодкого.
Мені не можна літати, крила твої,
Поранити я боюсь крихкі вуста,
В моєму житті лиш два рази на небо.
З тобою, нудьгою розкинусь під ковдрою,
Сумно без щирості на тій планеті.
Катастрофа навколо, а всередині шлях,
Проведи за руку в утопію, головне це- ти.
Покрився плямами спогадів, серед букв,
Серед слів, серед речень, на сторінках.
Я читаю цю книгу, як натяк на хороше,
Боюся втратити себе, але кохання це- гріх,
Веселка, як пам‘ятник теплим губам.
Божевільно запаморочить очі,
В грудні закінчив абзац, можливо,
Я міг би стати людиною, та без тебе ніяк.
0
0
133
Заповіт?
...
Дорівнюю крихкому чорному, бо народився Нікому непотрібним?
Тривожність це мій дар, помиляюсь,
Здається в голові таймер з бомбою.
Люди бояться говорити зі мною.
Можеш мене вдарити, та я отримую
Насолоду від болю, ми заручені.
Прозорість в очах, я особливий?
Розчиняюсь в кислоті думок про
Їх загибель, Бог теж, він поруч лежить.
Хизуюсь своїм соромом у всіх на очах,
Мене просили мовчати, бо можу
Нашкодити нам, продовжу кричати.
Діти ховаються в астралі, бо там безпечно?
Не хотілось би жити, та я плачу,
Від бажання свободи, мій дім в пеклі.
Звірство в думках, але самий людяний,
Серце зупинялось з лютого пару разів.
Страх пробуджує в людях солідарність?
В душі місце для загиблих віддаю,
Створив родину, всиновив патріота,
Пам‘ятаю про бажання мати зір.
Звірство збуджує, шкода,
Цнотливість втратила цінність кохання.
Буду хворобою, зло породило мене?
Можливо плакав, декілька років тому,
Це було дивно, я не відчував життя.
Стереотип з‘їдає мої клітини,
Мій парфум- твоя слабкість,
Зламай зуби, коли будеш отримувати
Насолоду від моїх кісток.
Мову відібрало від мого погляду?
Сила в моїй голові, цілься ракетою,
Буду гнити з дітьми в землі, хоча
Хотів би літати, як метелики, та порожньо.
Ваша сила- дим, що випускаю.
Сирий, страшний, але глибокий?
Щасливий бути нещасним, не треба,
Напиши характеристику по моєму тілу,
Твоя відзнака- це ґвалтування, клеймо.
Спасіння від якого я залежу.
Моє лібідо залежить від булінгу, можливо?
Немає часу про вас, витлумачи цю сльозу.
Іноді бачу картину написану мріями,
Мама друг, а тато поруч.
Сирота отримує багато, топтали мене,
На підлозі, тепер я уявляю там ваші лиця.
Втратити свідомість, а не ґлузд.
Звідки я знаю смерть?
Вона завжди на чорному одязі, зі мною,
Разом мріємо про помсту.
Мені легко, мабуть тобі тяжко.
Коли мій поцілунок тебе вб‘є?
Загрожуй мені, моя мрія бути поруч.
Якщо будеш вбивати, то ніжно,
Лунав цей момент, заповіт.
Чому книги я так люблю?
Ти не читаєш мене, тільки обкладинка,
За нею лише темрява, хотілось як всі.
Мої почуття- секрет, таємниче звання,
Будете ненавидіти, та я звик,
Втомився від кохання, не знаю про що воно.
Серед всіх думок, не боюсь втратити вас,
Готовий до мук, байдуже на рідність,
Тут мої умови, ти програєш всеодно,
В цих словах моє життя.
Змініть рядки, перепишіть вірші.
Я грішний, мелодія в голові,
Голосів немає, тільки мій.
Беземоційний бо легко втратити себе,
Слабкий від своєї сили, бачу її в дзеркалі,
Не цікаво бути людиною, мрію стати тобою.
Матеріальність мені важлива, поки живий,
Дорівнюю крихкому чорному, бо нікому непотрібний.
Початок- це смерть?
2
1
123
Зневіра
Немає ні болю, ні страху, ні сліз,
На обличчі лиш спокій кривою лежить.
Димом білим душа виходить з легень,
Суперечність у небі ворожа летить.
Мозаїка миру, але не для всіх.
Спокій душевний до серця прикуто,
В кайданах страждань мовчить.
Зневажливий погляд один на один
Зі своїм болем шепоче.
Крок вперед, два позаду мертвих лежить.
Втіха всередині, зовні чорна діра,
Та надія в полоні позачасового кордону
На цвинтарі ковдрою теплою вкрита,
Непомітно тілами обросла.
Правда й віра промокли
Під кривавою хмарою зла,
Наростає, спадає, звучить
Аукціонна мелодія нашого життя.
Секунда за тиждень, сміливий дух застиг,
В моменті подих останній зробив,
Залишився час на каяття, така доля моя.
2
1
116
Для героя
Відпускавши руку розлуки,
Зробиш перший крок.
Він хотів літати, тепер лиш в раю.
Скріплені долею дві стежки, проведуть..
Проведуть до молитви, до часу, до правди.
Біль- це можливість забути, забув.
Обізнаний криком, звернувши на мить,
До майбутнього, віра мовчить в серці.
Тиша почуттів огорне його душу,
На себе приймеш хвилі.
Ти здатен, бо можеш!
Все буде, не буде тебе, сумно.
Допоміг на роки, скоро зміниться.
Крапка в історії покаже кінець,
Поставлю три, просто мовчи, буду поруч.
Немає слів, ти- життя.
Пірнути хотілось в джерело маленьке,
Глибоке як слово, тема твоя непроста.
Не відпускай свого, тримай відчуття,
В собі знайди мить, я допоможу тобі,
Не мовчи, дай волі думкам.
Присвятити вірш хочу тобі, та не здатен.
Не вистачає мене, донести до інших ідею,
Відчуваю стрічкою твоє серцебиття.
Розшматував на два кольори мої очі.
Ти не хотів героїзму, співчувань, чи сліз.
Мріяв стати людиною, завжди нею був.
Чарівними словами писав про безплідні землі,
Надихав з кожним подихом, чарівний.
Безперечного спокою тобі, назавжди.
Я буду пам’ятати про тебе, про твої вірші,
Залишайся в
Присвятити вірш хочу тобі, та не здатен.
Не вистачає мене, донести до інших ідею,
Відчуваю стрічкою твоє серцебиття.
Розшматував на два кольори мої очі.
Ти не хотів героїзму, співчувань, чи сліз.
Мріяв стати людиною, завжди нею був.
Чарівними словами писав про безплідні землі,
Надихав з кожним подихом, чарівний.
Безперечного спокою тобі, назавжди.
Я буду пам’ятати про тебе, про твої вірші,
Залишайся в душі…
2
2
122
