Чотирнадцята глава
Загалом схема у Волтера була така: він з Владом забезпечує нам безпечне житло, а саме забивають досками вікна, двері і розгрібають місце щоб поспати. Яна набирає матеріалів для розпалення вогню, увага(!), посеред кімнати. А я з Алексом лечу по їжу до найближчого супермаркету. На питання: "а якого?" з обох сторін він сказав, що двоє бо Алекс буде відбиватися поки я набираю їжу. І не встигли ми заперечити як він почав припасовувати мене до Алекса. В результаті через 15 хв ми стояли на підвіконні, на горищі. Алекс розгорнув свої чорні, мов ніч крила і м'ягко обійняв мене за стан, а я розвела руки в сторони, щоб чинити супротив повітрю.
-Три. Два. Один.
І ми стрибаємо вниз. Перед очима проноситься земля, небо, асфальт, дерева. А потім ми вирівнюємо траєкторію і прижавшись один до одного летимо вперед. Він так близько, що його подих лоскоче мою шию, його руки ковзають тілом щоб рівномірно розподілити вагу. Це той самий рідкий момент коли ми з ним не сваримося. Але все хороше має здатність закінчуватися. Ми різко притормозили, збивши мої коліна. Алекс допоміг підвестися і ми, озирнувшись, заоізли через вибите вікно в супермаркет. Світло непевно мигало, ризикуючи в будь яку секунду вимкнутися. Я взяла величезний пакет на 20 л на сміття і почала згрібати все з прилавків. Алекс послідував моєму прикладу. Ми мовчки діяли з неймовірною точністю. І от коли пакет вже майже наповнився ми почули гуркіт. Десь за метрів 20 від нас хтось ходив. А потім тихе гарчання. Кроки. Щось наближалося. Але то вже не була людина. І світло востаннє мигнувши вимкнулось.
-Три. Два. Один.
І ми стрибаємо вниз. Перед очима проноситься земля, небо, асфальт, дерева. А потім ми вирівнюємо траєкторію і прижавшись один до одного летимо вперед. Він так близько, що його подих лоскоче мою шию, його руки ковзають тілом щоб рівномірно розподілити вагу. Це той самий рідкий момент коли ми з ним не сваримося. Але все хороше має здатність закінчуватися. Ми різко притормозили, збивши мої коліна. Алекс допоміг підвестися і ми, озирнувшись, заоізли через вибите вікно в супермаркет. Світло непевно мигало, ризикуючи в будь яку секунду вимкнутися. Я взяла величезний пакет на 20 л на сміття і почала згрібати все з прилавків. Алекс послідував моєму прикладу. Ми мовчки діяли з неймовірною точністю. І от коли пакет вже майже наповнився ми почули гуркіт. Десь за метрів 20 від нас хтось ходив. А потім тихе гарчання. Кроки. Щось наближалося. Але то вже не була людина. І світло востаннє мигнувши вимкнулось.
Коментарі