Перша глава
Я сиджу на підвіконні, а вже осінній вітерець, залетівший через розчинине вікно пестить русяве волосся. У кімнату зайшла Яна, мабуть вже в тридцяте змінивши одяг. Насправді вона рідко, хоча ні, ніколи не радиться зі мною, що їй одягнути. Та в цей прекрасний день напередодні першого вересня їй щось стукнуло в голову і на сьогодні я стала експертом з того що ж личить Яні. Хоча, будемо чесними - пасувало їй майже все. Висока, струнка, з правильними рисами обличчя і коротким білявим волоссям вона привертала увагу одним лиш поглядом. На її фоні я виглядала у кращому разі картоплиною. Без фігури, зовнішності і життєвих переконань. Добре хоч очі зелені. Свої очі я любила - чудовий колір який в залежності від настрою коливався від темно-смарагдового до кольору морської хвилі.
Та повернемося до Яни. Хоча особоиво я ні на що не впливала, оскільки сестра сама запитувалі і сама ж відповідала на запитання. Тож я могла собі дощволити таку розкіш як роздуми.
-Ти вже коли-небудь вибереш? - вся ситуація злегка починала мене дратувати.
-Ой, сама виглядаєш як чорті-шо то дай іншим нормально одягнутися.
-Оце нормально? -я зіскочила з підвіконня і підійшла до Янки. На її стегнах чудово сиділа чорна спідниця ледь товща ніж середньостатистичний пояс, а з під коротенького топа виглядали. Ну ви зрозуміли, що виглядало, чи не так?
-А що тобі не подобається?
-Та в мене в купальнику більше тканини ніж на тобі зараз!
-Ой знайшлась монашка.
Тааак, інакше як монашкою мене назвати було тяжко. Вічно чорні джинси і закриті топи чи толстовки. Така собі скромняшка з 21 ст. Тінь. Просто тінь. Сіра маса. Точніше чорна. Я помахала головою, мов намагаючись закинути думку подалі. Сестра глянула на мої марні старання і пирхнувши, пішла геть. Ще один цікавий факт, Яна ніколи не бігає, навіть на фізкультурі. Як їй досі це вдається залишається для мене загадкою. Мимоволі глянула на годинник, ого вже 23.00. Вирішила лягати спати, щоб хоч трохи набратися сил. Завтра тяжкий день.
Та повернемося до Яни. Хоча особоиво я ні на що не впливала, оскільки сестра сама запитувалі і сама ж відповідала на запитання. Тож я могла собі дощволити таку розкіш як роздуми.
-Ти вже коли-небудь вибереш? - вся ситуація злегка починала мене дратувати.
-Ой, сама виглядаєш як чорті-шо то дай іншим нормально одягнутися.
-Оце нормально? -я зіскочила з підвіконня і підійшла до Янки. На її стегнах чудово сиділа чорна спідниця ледь товща ніж середньостатистичний пояс, а з під коротенького топа виглядали. Ну ви зрозуміли, що виглядало, чи не так?
-А що тобі не подобається?
-Та в мене в купальнику більше тканини ніж на тобі зараз!
-Ой знайшлась монашка.
Тааак, інакше як монашкою мене назвати було тяжко. Вічно чорні джинси і закриті топи чи толстовки. Така собі скромняшка з 21 ст. Тінь. Просто тінь. Сіра маса. Точніше чорна. Я помахала головою, мов намагаючись закинути думку подалі. Сестра глянула на мої марні старання і пирхнувши, пішла геть. Ще один цікавий факт, Яна ніколи не бігає, навіть на фізкультурі. Як їй досі це вдається залишається для мене загадкою. Мимоволі глянула на годинник, ого вже 23.00. Вирішила лягати спати, щоб хоч трохи набратися сил. Завтра тяжкий день.
Коментарі