Cortaderia Selloana
(18+)
Твоя голубка більш не плаче — Вже їй нічóго не боли́ть. Лиш фарби на щоках нестача, І рту́ть їй у очáх брини́ть. Вона не ту́литься до тéбе — Твоє тепло скує навíк. Не ллється світло поміж рéбер — Кайдáни прикули́ до ніг. Кайдáни сморідної маси, Що гни́ллю ду́шу застеля́. Цвітуть під вікнами пампáси Та розсипається стіна. Стіна з дитячих добрих кáзок, Тендітних та ласкавих слів, Смішного щастя без острáшок Та непалаючих мостів. Уже вона не виє вовком На посивілий місяць, втім Їй голова ідé галопом: Вона при тямі чи у сні? Вона мовить, немов відбиток, Від марення дрижать вуста. Її обличчя пилом вкрито Як стáра тріснута труна. Вже лікарі не допоможуть — Не плаче дівчинка твоя, Лиш колискову заспіває Померзла нежива земля. — ¹Пампаси – пампасна трава – Cortaderia selloana. У деяких країнах, особливо в Англії та Ірландії, поширена міська легенда, що пампасна трава в палісаднику будинку є умовним знаком того, що тут живуть свінгери. У даному контексті прошу розглядати цю рослину як символ змін. — 2020 translated & remastered
2025-03-02 22:10:18
3
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12174
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1646