Вірші
птах
За обрій впав великий птах
з одним поламаним крилом.
Його сковав могутній страх
із сивим зморщеним чолом.
У хвилі впав великий птах,
В безодню з люті та вогню.
З росою жаху на очах
На смерть дивися він свою
І крикнув птах несамовито,
що сколихнулася вода.
Під цим зеленим оксамитом
блиснула воля золота
і рветься знову птах в блакить.
Рішучість — мов нове крило.
Із серця впевнено струмить
надії лагідне тепло.
Летить над сонцем гордий птах,
крилами землю обійма.
Несе нам звістку на вустах,
що вже скінчилася зима.
травень 2022
1
0
87
Повне коло
Як на землю від горя замерзшу
Падає попіл, тяжко кружляє,
Він за провину дрібно-найменшу
Срібні вії собі вириває.
Сипле вії на білу підлогу,
Щоб повіки не опускати,
Щоб обличчя не крила відлога,
Щоб нарешті себе відшукати.
Як у небо від болю чорнюще
Впали хмари, злі та ледачі,
Плаче серце його невмируще,
Бо голодні в нього невдачі.
Невдачі голодні, нещасні невдачі,
Що випили з моря любові всю кров,
З моря, з якого на очі погаслі
Виходить до нього двійник-лихослов.
Навіки він буде душею німою,
Що втратила розум в поразок струмку.
Спогадом темним, журбою гіркою,
Вночі повним колом й до тебе прийду.
07/08.05.2024
3
2
129
Моя зозуля
Чому ти знову плачеш, моя люба?
Чом знову сльози ллються, наче кров?
Чом блищать очі, носик хлюпа?
Чому твій стогін ллється між дібров?
Чому ти знову відвертаєш погляд?
Чому бліді твої завжди рожеві щічки?
Чи мучить тебе якийсь злий спогад?
Чи просто холодно тобі у темні нічки?
Чи боляче тобі, коли вдихаєш
Грудями повними важке й дурне повітря?
Чому на себе сум брудний вдягаєш?
Чому вже не яскрава почуттів палітра?
А я ж з тобою, моя люба.
Я буду поруч, хоч куди би не задула
Нас із тобою доленька тяжка і груба.
Зозуленько, я поруч, чи ти не забула?
Чи не забула, мила, ти мої обійми?
Чи не забула мої очі, що повні любові?
Чи не забула ти оті жахливі війни,
Що коштували мені і сліз, і крові?
О, звісно, ти забула! Ти забула,
Як забувають люди про нічні жахіття.
Живи тепер наволі, нещасна ти моя зозуле,
А я носитиму тебе під серцем крізь століття…
03.04.2019
9
3
260
Прокляття покинутого
Марній зі мною, моя люба,
Щоб я не був на самоті,
Вовтузячись в пилу та бруді,
А ти була на висоті.
Ти обіцяла бути поруч,
Хоч куди б я не пішов.
Але коли я впав в безодню –
Твою підтримку не знайшов.
Чому ти мучиш мене, люба?
Чом серце краєш, наче хліб?
Чом через тебе я навіки
І глух, і нім, і геть осліп?
Чому приходиш ти до мене
І уві сні, і наяву?
Навіщо знову топчеш, душиш
Вже мертву душеньку мою?
Іди та більш не повертайся:
Для тебе я навіки щез.
Тепер на місці мого серця
Стоїть титановий протез.
Марній зі мною, моя люба,
І хоч би де ти не була,
Із часом тебе знищить вітер,
Який несе любов моя.
15.03.2019
8
10
209
