гори

Меліса

гори велично почервоніли ніби кров багряна позолотила їх вічність гордо стояти повинні лиш достойні пройдуть по них вони бачили все і пітьму і світло їх не здивує заздрість страх чи любов скільки сліз мучеників тут пролито і скільки буде пролито ще знов гори одиноко завжди стоять крест їх захищати від колючого вітру і не терплять вони зміїних порад які літають пилом над світом вони знають смак незнаної прірви бо падали з них не раз і не два але падші піднімалися навіть від кривди яка камінням тяжким тягла до дна гори несуть лише мудрість стертий піт зі знань через біль може не кожен їх любить але всеодно пройде по ним вони бачили рідкісне тепло не від людей і тягнуться вперто вершиною до Життя відділившись від земних проблем як бачите суть цієї історії дуже проста гори велично почервоніли забравши з собою кільця жаху вічність гордо стояти повинні щоб сказали я хочу бути без краху p.s. без пунктуації, бо так треба, бо так сприймає автор

2020-11-02 23:51:19

5

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Меліса

@Soaring Eagle ем, я постараюсь 😆 то я просто всі вірші видалила, бо вони стали етапом, який тягне мене на дно. буду писати, обіцяю.

Відповісти

2020-11-11 11:31:11

Подобається

Soaring Eagle

@Soaring Eagle Ко мне загляни... Мож чо завидется, заздравится, задюжться - да заздружится..

Відповісти

2020-11-11 11:32:09

1

Меліса

@Soaring Eagle добре, може, і справді щось сподобається ♥️

Відповісти

2020-11-11 11:33:07

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4676

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1730