Домашнім катам
Христина Вітрицька
Побий мене до пів смерті, а потім скажи «з любові». Я мовчки усе те стреплю ти знову кинеш додолу. Літатиму між кутами, здригатимусь у сльозах. Вкотре розідрані рани, дикий тваринний жах. Я буду чекати ранку, коли ти мене доб'єш. Недарма ж ми давали клятву «і в радості, і в біді». Ми любимо тебе, тату, покровитель наших життів. Ти породив, то й зламати радість дитинства днів. Скляними очима можеш ненависть до світу вселить. Твоя родина - ніхто ми. Побиті німі раби. Ми дякуєм тобі, тату, що повна у нас сім'я. То й що, що себе у склянці ти топиш, разом і нас?
2021-08-27 17:27:49
2
0
Інші вірші поета
Серпневій вишні Беркутів політ Вроджений Монолог шукача Белли
Інші поети
Aila
@aila4u
Koga- Chan
@cute_cat_2411
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2637
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1984