Домашнім катам
Христина Вітрицька
Побий мене до пів смерті, а потім скажи «з любові». Я мовчки усе те стреплю ти знову кинеш додолу. Літатиму між кутами, здригатимусь у сльозах. Вкотре розідрані рани, дикий тваринний жах. Я буду чекати ранку, коли ти мене доб'єш. Недарма ж ми давали клятву «і в радості, і в біді». Ми любимо тебе, тату, покровитель наших життів. Ти породив, то й зламати радість дитинства днів. Скляними очима можеш ненависть до світу вселить. Твоя родина - ніхто ми. Побиті німі раби. Ми дякуєм тобі, тату, що повна у нас сім'я. То й що, що себе у склянці ти топиш, разом і нас?
2021-08-27 17:27:49
2
0
Інші вірші поета
Вовчий балет Україні Королю Монолог шукача Белли
Інші поети
I_am_not_star
@I_am_not_star
Veronika
@vera_syvorova
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1824
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169