Сльози

Ластівка

А що, як море — це насправді сльози? Сумні чи радісні — немає їм кінця. Чи сльози чайок, що забули долю? Чи ластівок, що в тьмі забули страх? Їх болю сіль та роз'їдала рани, а радості у хвилях били такт. Манили кольором морським до себе в щастя, а камінцями різали свій жаль. Чи ти радієш, чи журишся, море? Ти пролягаєш в спокої тих хвиль. Чи може сльози радості це вітру, або тужливі сльози зеленкавих гір..

2023-07-14 23:49:44

Інші вірші поета

Золотий світанок Just my eternity Підеш ти, козаче Вона чаклує по ночам

Інші поети

Ethanio Oberon

@ethanio_oberon

Світлана Черкевич

@svitlana_cherkevich

Леді Ірина

@Lady_Iruna

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10903

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1411