І оживають знову...
І оживають знову букви у рядках, Переставляють самостійно рими й ритм. Я дозволяю їм це все на свій же страх, Хоча не впевнена, чи вірний алгоритм. Немов човни з гребцями - у віршах слова Долають ріки інформації-без-меж, Поморочитись довго треба їм бува, Але інакше слів у вірші не збереш. Торкаю знову звично пальцями перо, Веду на аркуші карлючки-завитки, На білім полі виступають, мов тавро, Незрозумілі, та прожиті вже, рядки. Так оживають знову літери в словах І виливають мої мрії із клепсидр. Ті струменіють гіркотою попервах, Та до кінця лиш осідають, мов оксид...
2021-08-16 06:41:12
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Дякую) приємно, що Вам сподобався вірш☺️
Відповісти
2021-08-18 18:30:03
Подобається
Лео Лея
Дякую ☺️ приємно)
Відповісти
2021-08-18 18:31:19
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1513
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2487