І оживають знову...
Лео Лея
І оживають знову букви у рядках, Переставляють самостійно рими й ритм. Я дозволяю їм це все на свій же страх, Хоча не впевнена, чи вірний алгоритм. Немов човни з гребцями - у віршах слова Долають ріки інформації-без-меж, Поморочитись довго треба їм бува, Але інакше слів у вірші не збереш. Торкаю знову звично пальцями перо, Веду на аркуші карлючки-завитки, На білім полі виступають, мов тавро, Незрозумілі, та прожиті вже, рядки. Так оживають знову літери в словах І виливають мої мрії із клепсидр. Ті струменіють гіркотою попервах, Та до кінця лиш осідають, мов оксид...
2021-08-16 06:41:12
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Дякую) приємно, що Вам сподобався вірш☺️
Відповісти
2021-08-18 18:30:03
Подобається
Лео Лея
Дякую ☺️ приємно)
Відповісти
2021-08-18 18:31:19
Подобається
Інші вірші поета
Алегоричний 03.15 Не допоможуть... Зупинка для серця
Інші поети
fellegzuhatag
@fellegzuhatag
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1822