Моє серце - то океан
(враження від першої частини книги "Закохана" https://www.surgebook.com/chornylna/book/zakohana) Почуття мої, мовби буря, крізь простір летять назовні, Все зносячи і ламаючи на довгім своїм шляху, Не дивися на моє тіло - там не видно картину повну: У душі вже ятряться сили й страх не стримати цю жагу. Океаном змиваючи рани та випалюючи те сіллю, Що проклюнулося на денці у душі, що ледь ожила, Убиваючи все навколо, а найперше тих, хто сипле біллю, Очищаючи серце в грудях гнівним полум'ям джерела. Відпускаючи урагани та цунамі, що зовсім шалені, Від свободи такої млосно, навіть паморока в голові. Та немає вже поряд того, хто вогонь мій тримав у жмені, І від дійсності, що болюча, знову штормом іду по землі.
2022-10-16 03:30:22
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
Дякую💖
Відповісти
2022-10-16 07:25:59
Подобається
Юлія Богута
Дякую за такий подарунок книзі)
Відповісти
2022-10-16 14:50:11
1
Лео Лея
@Юлія Богута Це найменше, що я можу зробити за те задоволення, яке я отримую, як читач), тобто поділитися враженнями від прочитаного саме в такій формі🙂
Відповісти
2022-10-16 14:51:36
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2646
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11440