Листи

Лео Лея

Як добре було писати листи: Паперові, на аркуші в клітку, Чи, може, у лінію. Все вмісти І не збийся із думки. Швидко НакидАти чернетку, а мо', і дві, Бо за думкою не встигає Записати рука, а потому всі Ці листки поки прочитаєш... І до того часу, поки несеш Їх на пошту кидати в скриньку, Залишається з писаного щодесь Із горошину з цілої диньки... Досить добре було писати листи Паперові, та ще й чорнилом, Кольорові думки туди помістить, Передати їх чорно-білим...

2025-03-11 19:34:49

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Микола Мотрюк

Пригадав, як колись в дитинстві писав своїй бабусі в Сибір (її вивезли ще давно)... а зараз вона похована на українській землі...

Відповісти

2025-03-12 14:14:58

Вікторія Тодавчич

Красиво🫶

Відповісти

2025-03-23 19:38:13

Інші вірші поета

Заповітне побажання Достатньо... Кривавий бал Так легко...

Інші поети

anonim_18

@anonim_18

TheCoalwalker

@TheCoalwalker

Фія

@sofiaaa_k

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12367

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11405