Листи
Лео Лея
Як добре було писати листи: Паперові, на аркуші в клітку, Чи, може, у лінію. Все вмісти І не збийся із думки. Швидко НакидАти чернетку, а мо', і дві, Бо за думкою не встигає Записати рука, а потому всі Ці листки поки прочитаєш... І до того часу, поки несеш Їх на пошту кидати в скриньку, Залишається з писаного щодесь Із горошину з цілої диньки... Досить добре було писати листи Паперові, та ще й чорнилом, Кольорові думки туди помістить, Передати їх чорно-білим...
2025-03-11 19:34:49
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Микола Мотрюк
Пригадав, як колись в дитинстві писав своїй бабусі в Сибір (її вивезли ще давно)... а зараз вона похована на українській землі...
Відповісти
2025-03-12 14:14:58
1
Вікторія Тодавчич
Красиво🫶
Відповісти
2025-03-23 19:38:13
1
Інші вірші поета
Стазис І оживають знову... Думки-волоцюги Душа болить...
Інші поети
Mark Barecki
@mark_barecki
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2619
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5556