05.03.16. Субота

Дата на календарі змінилася раптово, коли я накрив її

ковдрою. Олівія міцно спала в моєму ліжку. В кімнаті було

настільки тихо, що мені хотілося її чимось заповнити. Але я

не міг навіть поворухнутися. Вдивлявся у силует незнайомки

і намагався побачити, як вона дихає. За вікном – місто,

захоплене своїм нічним життям. Таксисти розвозили п’яних

людей за адресами, якщо вдавалося їх випитати. Не було

видно пішоходів, лише коти перебігали з провулку за ріг.

Мені захотілося стати частиною того життя і заграти на

своєму фортепіано. Як давно я вже не відкривав його і не

грав… Лише протирав пил. А ось для неї заграв би. Пробігся

пальцями по клавішах, взяв своє пальто і вийшов на вулицю.

Олівія спала. Я пішов у цілодобовий супермаркет, аби

купити їй зубну щітку. Тут було порожньо, музика грала тихо,

і працювала тільки одна каса.

- Лише зубна щітка? – запитала сонно молода касирка.

- Так.

- І чому вам не спиться вдома? Для таких от сиджу тут,

розраховую їх о першій ночі, а могла б..

- Що могла б?

- Бути акторкою.

- Подумай, яким повинен бути перший крок, і зроби

його.

Я розрахувався і вийшов із супермаркету. Як на ранню

весну, було дуже холодно. Але, навіть попри це, мені не

хотілося повертатися в цілковиту тишу у своїй квартирі. Сів

навпроти моїх вікон, де навмисне залишив маленький

вогник нічника, і вдивлявся. І так, непомітно для мене,

настав ранок. Помалу світало й розвиднювалося.

Повернувся у квартиру. Заглянув у її кімнату. (Її...) Прийняв

гарячий душ, поставив зубну щітку на умивальник і знайшов

для неї чистого рушника. Коли зайшов знов у спальню,

Олівія вже прокинулася. Дивилася у вікно на молочний

ранок.

- Гарно сьогодні, але не по-весняному холодно.

- Ага...

Але раптом вона спохопилася, наче оговталась.

- Між нами щось було?

- Ні.

- Я нічого не пам’ятаю.

- Це нормально, якщо порахувати, скільки ти випила.

Іди, прийми душ. Все потрібне я залишив у ванній.

- Дякую.

Я вийшов із кімнати і пішов у кухню. Зачинилися двері у

ванну. А на кухні панував безлад. Записники, газети і

журнали. Ноутбук і недопита кава. Все це швидко сховав у

комод. Помив чашку. І приготував легкий сніданок для

Олівії. Сонце піднялося вище горизонту і освітлювало кухню.

Було відчуття справжнього ранку, наповненого не тільки

ароматом їжі та кави, а й людиною. Саме тоді почулися

кроки. Олівія.

- Дякую за теплий душ, зубну щітку і сорочку.

Її волосся спадало на плечі, і тепер там утворювалися мокрі

плями.

- Тобі потрібен фен.

Через п'ятнадцять хвилин вона повернулася з ідеально

вкладеним волоссям, одягнута вже у свій одяг. Я налив їй

кави і подав сніданок.

- Дякую, але лише каву.

- Розумію.

- Я знаю твоє ім’я?

- Данік.

- Олівія.

- Приємно познайомитися.

- Та ні. Не найкращий варіант знайомства. Я ж

насправді не така.

- Все нормально.

Вона невпевнено глянула на мене й усміхнулася. Її щоки

почервоніли.

- Наче для нас це звично. Ранок. Душ. Сорочка. Кава, –

сказала Олівія і одразу ж іще більше розчервонілася.

А потім так само раптово додала: - Я вже піду. Дякую

за все.

Олівія поспіхом одягнула своє рожеве пальто. Зав’язала

шнурівки на брудних кросівках і відчинила двері. Я підійшов

і обгорнув її своїм улюбленим шарфом.

- Справді, звично.

А потім вона зникла.