...
Кінець
Початок
І
ІІ
ІІІ
IV
V
VI
VII
Кінець

07.12.16 Середа

Падав сніг. Дрібний і гарний. Я відчував його доторки на

своєму обличчі. І, коли чергова сніжинка впала мені на

щоку, зайшов у приміщення вокзалу. Піднімався широкими

кам’яними сходами. Побачив її. Закололо в грудях. Я не знав,

чи правильне рішення прийняв, але це потрібно було

завершити. Вона втомлено спустилася до мене й поставила

свою валізу на сходинку вище.

- Я хочу тобі дещо сказати… – шепочу я.

- Це не зачекає до ранку? – спитала.

- Ні.

Вона тремтіла.

- «Ми любимо людей не за їхні вчинки, а за те, як себе

біля них почуваємо». Десь таке прочитав і задумався.

Це таки правда. Знаєш, мені здається, кожного разу

ти забираєш частинку мене. Кожну наступну секунду

все важче бути поряд із тобою!

- Зупинись… Я все покинула заради тебе, то навіщо ці

красиві слова? Скажи правду. Благаю! – останнє

слово вона наче прохрипіла.

- Я зрадив тобі.

- Але я кохаю тебе.

- Я придбав тобі квиток у Львів. Потяг прибуде через

годину. Надішлеш мені потім адресу, я відправлю всі

твої речі.

Знав, що все ще її кохаю. Але задихався від цього

кохання. Обернувся і пішов. Після декількох кроків почув

тихе і лагідне «гарного дня». Вона чомусь постійно,

попри все, залишається невимовно ніжною. Я любив цю

ніжність. І якось раптово, цілком не керуючись собою,

повернувся і поцілував її. 

© Ліля Галка,
книга «Останній подих».
Коментарі