Час

Людмила Скрипко

Так швидко пролітає час... З роками кожен помічає, Як він крокує раз у раз Повз нас у радості й печалі. Лиш народився - в школу йдеш. Не встиг закінчить - дім, робота, І ось до школи ти ведеш Дітей у радісних турботах. Летить, спішить кудись той час, Немов дрібний пісок крізь пальці. Він дражнить й провокує нас, В останнім відмовляє шансі Перепрожить своє життя - Такого не було й не буде. Тож дарма свій не гайте час, Живіть завжди в моменті, люди!

2021-08-26 07:18:21

Інші вірші поета

Душа Не зустрічають випадкових Усмішка Багатство.

Інші поети

Aleksandr Bilogura

@Volter_

breathings

@breathings

Sofial Deep Down

@Sofial_sol_

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1718

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11138