Тривога

Людмила Скрипко

Повзе година наче сонна І настрій, як прилив-відлив. Палю вже не згадаю котру, Хоч більше року не палив. В думках щось вариться повільно Із зовсім різних відчуттів. Я знаю, ти у мене сильна, Та зараз більш за все б хотів Забрать собі хоч половину Твоїх страждань. Так, я боюсь... Я щохвилини серцем лину До тебе. Та коли ж діждусь Того дзвінка? Мовчить зрадливо На підзарядці телефон. Напевно, я втрачаю сили - В тривожний поринаю сон. Дзвінок різкий розрізав тишу. "Кохана", але тембр чужий: "Все добре, татко, в Вас хлопчина, 3900." Синочок мій! Кричу у слухавку:"Дружина?!?" "Все добре з нею, не кричіть. Вона Вам сина народила, Тож має право відпочить." Збираюсь швидко у дорогу, Хода моя стрімка, легка. Де й ділася моя тривога? Все наче вмить зняла рука.

2021-11-02 03:22:25

Інші вірші поета

Легкий сум Живи сьогодні Цілий світ Горе

Інші поети

Міріам Міест

@Miriam_MeEst_

Юлія Мушак

@yulia_mushak

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2710

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11497