Тривога

Людмила Скрипко

Повзе година наче сонна І настрій, як прилив-відлив. Палю вже не згадаю котру, Хоч більше року не палив. В думках щось вариться повільно Із зовсім різних відчуттів. Я знаю, ти у мене сильна, Та зараз більш за все б хотів Забрать собі хоч половину Твоїх страждань. Так, я боюсь... Я щохвилини серцем лину До тебе. Та коли ж діждусь Того дзвінка? Мовчить зрадливо На підзарядці телефон. Напевно, я втрачаю сили - В тривожний поринаю сон. Дзвінок різкий розрізав тишу. "Кохана", але тембр чужий: "Все добре, татко, в Вас хлопчина, 3900." Синочок мій! Кричу у слухавку:"Дружина?!?" "Все добре з нею, не кричіть. Вона Вам сина народила, Тож має право відпочить." Збираюсь швидко у дорогу, Хода моя стрімка, легка. Де й ділася моя тривога? Все наче вмить зняла рука.

2021-11-02 03:22:25

2

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4644

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12130