Своє-чуже.
Ніколи не цікавилась чужим. Життям, обійстям, долею, грошима. Було мені чим зайнятись своїм, До іншого мені не було діла. Напевно і не стану, не цікаво. Життя дає такий потенціал, Що би тобі усього вистачало, Щоб у чужі життя не зазирав. Свій побут в кожного, як йОго не крути І кожен коваль сам своєї долі. Не варто озиратися навкруги Роздаючи всім ярлики і ролі. Забудь про види, форми і формат. Всі різні - в тому суть життя. Ніхто не сміє іншого зламать, Щоб вирівнять під себе до пуття. У кожного у роздумах своє Хтось все міркує,хтось живе на вдачу. Хтось в святкуваннях все життя своє, Хтось над окрайчиком сухеньким плаче. Розмов багато, в чому ж інтерес? Тоді цікавість лиш доцільною буває, Коли у неї є мета, і певний сенс- Допомогти! Все інше мимо, краєм! Знайди себе, на повні груди дихай Будуй своє, плануй, твори, зростай. Допомагай від серця, не для втіхи, І осуд добрим серцем розчиняй.
2021-08-01 09:34:09
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12183
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3944