Своє-чуже.

Людмила Скрипко

Ніколи не цікавилась чужим. Життям, обійстям, долею, грошима. Було мені чим зайнятись своїм, До іншого мені не було діла. Напевно і не стану, не цікаво. Життя дає такий потенціал, Що би тобі усього вистачало, Щоб у чужі життя не зазирав. Свій побут в кожного, як йОго не крути І кожен коваль сам своєї долі. Не варто озиратися навкруги Роздаючи всім ярлики і ролі. Забудь про види, форми і формат. Всі різні - в тому суть життя. Ніхто не сміє іншого зламать, Щоб вирівнять під себе до пуття. У кожного у роздумах своє Хтось все міркує,хтось живе на вдачу. Хтось в святкуваннях все життя своє, Хтось над окрайчиком сухеньким плаче. Розмов багато, в чому ж інтерес? Тоді цікавість лиш доцільною буває, Коли у неї є мета, і певний сенс- Допомогти! Все інше мимо, краєм! Знайди себе, на повні груди дихай Будуй своє, плануй, твори, зростай. Допомагай від серця, не для втіхи, І осуд добрим серцем розчиняй.

2021-08-01 09:34:09

2

0

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3505

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168