Мені б уверх...
Людмила Скрипко
Мені би піднятись уверх, Туди, десь за вату хмар, Де тонкий місяця серп, Зіркових розсипів дар. Де з Божої ласки день Початок бере і ніч, А серце співа пісень: "Життя, то чудова річ!" Щоб звідти, з отих висот Оглянути рідний край, Гарніших нема красот: Це мій бездоганний рай. Хай властують знов не ті, На вулицях знов не те, Нема де зрости меті, Не вірить ніхто в себе, Вимає без сорому дух Багатий у бідняка. Вже стільки пройшли наук, А доля не стала легка... Але озирнись на мить Чи кращі знаєш місця? Чи ще коли в серці кипить І гордість, і ніжність ця, З якими по вулиці йдеш, Де вперше побачив світ. Ти в серці своїм несеш Цей спогад десятки літ, Бо знаєш, життя - одне, І дійсно - яскрава річ. Завжди бережи своє І йди своїй долі навстріч.
2021-12-17 14:51:01
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Алиса Селезнева
🙏👏
Відповісти
2021-12-17 14:55:55
1
Інші вірші поета
Цирк Дякуєм, що світив Доня Розмова зі смертю
Інші поети
B I
@boredintrovert
Cristina Zemba
@Cristina_Zemba
Схожі вірші
Всі
Forgiveness
МОРГАН РЕЙ
If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.
61
4
7830
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10908