Мир з собою

Людмила Скрипко

Як коле нещадно у області серця. Нажаль, і таке іноді буває. Втрати випалюють нас, мов перцем. Чим лікувать порожнечу? Не знаєм... Кажуть підтримка і час лікують, Ще кошенята, маленькі діти, Квіти у полі той біль тамують. Дивні, ви кажете, ваші ліки. Та, як нестерпно болить, повірте, Помочі будь-які будеш радий. Біль не розгониш простим повітрям І в амнезію не вийде грати. Треба заповнити порожнечу Щирістю, радістю, теплотою, Скинути схіму свою чернечу І віднайти в серці мир з собою.

2021-11-28 14:48:18

Інші вірші поета

У мене до тебе все... Сину Легкий сум Живи, а не грай

Інші поети

Molly Walker

@mollywalker228

Vita Riter

@Vita_Riter

Merian Varner

@merian_varner

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3256

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12052