Настрій Осінь
Людмила Скрипко
А настрій - осінь. З дерев злітає Мов кольоровий осінній сон Багряне листя. І забуваєш, Що було тепло і буде знов. Вдягнусь тепліше, піду гуляти Здається часом, що осінь - я. Не можна душу сховать за грати, Вона вже в небі клин здоганя. Птахи у вирій і я за ними У своїх думках весь час лечу. Сумую трохи й милуюсь тими, Хто настрій може на досхочу Собі підняти й всі негаразди, Хандру і тугу звести на "ні". І я так хочу, навчусь одразу Як хтось розкаже про це мені.
2021-10-14 07:12:03
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Людмила Скрипко
дякую, виправила.
Відповісти
2022-01-18 19:21:28
Подобається
Інші вірші поета
Не моя Танцпол Пам'яті найрідніших Заримоване дитя
Інші поети
Лєна
@_Salvatore_
Svora
@Svora
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11991
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3205