Нелюбов

Людмила Скрипко

Я вслухаюся в кожне слово, Вуха ніби закладено ватою. Ти щось кажеш, не чую знову... Пахне терпко в повітрі розплатою За мої недзвінки щовечора, Поцілунки гіркі з неувагою, За мою нелюбов приречену, За незраду що стала зрадою, За наш звичний у домі незатишок, За бажання, що не здійснилися І за сльози в обіймах товаришок. Так, я винен. Як з цим змиритися? Як із нами усе це сталося? Тільки зараз я усвідомлюю, Що одне лиш мені лишалося- Я прощення твоє вимолюю, Обіймаю коліна, каюся І в спустошенім серці ворушиться Почуття, що від нас ховалося, Ожило, коли світ розрушився... Ти не слухаєш жодного слова, І повторюєш, як заучене: Я не хочу кохання такого, Я давно їм до краю замучена. Я втомилась від нелюбові, Поцілунків гірких з неувагою, Намагалася бути з тобою... Але стала незрада зрадою.

2021-12-01 07:35:35

2

0

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

15772

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11354