Кохання всюди
Кохання не шукай, воно повсюди. У кожнім погляді, у подиху життя. І кожен день когось хтось точно любить - Це вищій сенс природнього буття. "Кохана, сінабон чи плюшку з медом?" Сивий дідусь питає в телефон, Любов'ю світиться,і між землею й небом Іх щирий сміх зіллється в унісон. Пес здоровенний десь поранив лапу, Ступить не може, жалібно скавчить. Хлопчак малий в санчата ту собаку Поклав й мерщій до лікаря спішить. Йому і важко, і мороз пече обличчя, І пес з санчат зпливає знов і знов. Біжить хлопчак засніженим узбіччям, Рятує друга. Чи це не любов? Багатодітний батько мчить в маршрутці, Дітей зібравши з декількох гуртків, Везе в кіоск газетний теплу куртку - Зігріти жінку, матір дітлахів. В її очах людська безмежна вдячність: "Як добре, любий, що приніс, а то я знов Її забула, що ж я за нещастя..." Обніме міцно він. І це любов. "Не плач, малий, я майже на підході, Здолаємо ми вразі твої страждання, Тобі замовив справжні снігоходи Як ти хотів!" - і це також кохання, Бо сам також він ледь тримає сльози, Біжить в лікарню, де лежить дитина На хімії. Та що йому морози??? В думках одне:"Живи!Тримайся, сину!" Синичка впала просто попід ноги- Сусідський кіт в стрибку зломив крилечко. Ось вже дівча несе її додому- Стукоче співчуттям мале сердечко. І можна так розповідать до скону, Таких випадків з вечора до рання Десятки, сотні, тисячі, мільйони. Всі живемо ми силою кохання.
2022-01-09 14:38:22
4
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9085
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12271