Нічого нам життя не гарантує
Нічого нам життя не гарантує, Воно собі , як з гір потік, тече. Людина щось намріє, напланує До справи дійде - стоп, ніяк не йде. Поет старанно на старій машинці Сплітає рими у складні рядки. Світ змалювався наче на картинці, Лиш мить, і все...писати не з руки. Художник край свій з давнини сивої До наших днів наносить на холсти - Неначе пам'яті пергаментні сувої. Змигнув і все... Мов чистії листи. Все швидкоплинне і водночас вічне, Нетлінне все й близьке до забуття. Нема гарантій, лиш одне одвічне, Одна гарантія - одне твоє життя. Все інше у твоїх руках, людино. Ліпи,твори, шукай цікавий шлях. Не жди гарантій, іноді стежина До пізнання в розжарених вуглях. Але ж ми сильні, нас так сотворили, Ми оживаєм, переживши біль. З кривавих ран в нас відростають крила, Навіть, коли хтось щедро сипав сіль.
2021-07-12 15:43:26
4
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3939
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11445