Горе
Горе у віконце зазирнуло І сухі долоньки потира: "Ось отут я точно щось би втнуло - Повна хата різного добра." За столом зібралася родина - Мати, батько, доньки і сини. Цілий день у полі гнули спини. Сіли повечеряти вони. Горе тихо шкряба у віконце: "Люди добрі, двері відчиніть. Вийшла з дому я раніш ніж сонце, Та іще ходить мені й ходить. Син живе десь у чужій країні, Доньок взагалі в мене нема.. У моїй хатині холодина, І запасів їжі вже катма." Упустили люди горе в хату, Вмить затух в гарячій грубі жар. Горе скинуло пальто своє картате Й сіло їсти. Ніби на пожар Все спішить, хватає і хватає, Господиня знов нове, несе. Не жаліє, сповна накладає - Овочі, підливку і м'ясце. Горе все ніяк добрать не може, Що ж таке, чом в хаті знов тепло. І притихло, наче на сторожі, І заснуло, розімлів, воно. Як прокинулось - очам своїм не вірить, Всі кругом в роботі, хто куди. Хтось кричить: "Ви мо б там перевділись? Речі на стільці лишили ми." Знов пішли усі гуртом у поле, До робіт родині не звикать. І лишилось в хаті тільки горе На лежанці теплій почивать. Подивилося - лишили їжу, Теплий одяг, постоли, пальто. Горе наче б і всміхнулось звично - хиже, Та чомусь не може вже воно. Звідусюди завжди горе гнали, Били палками, спускали злих собак. Чом же тут зігріли, пригощали, Щось не те тут, точно щось не так. Метушилось, істини шукало, Навіть, тихо плакало воно. У хатині тихенько прибралось І собі світ за очі пішло. І не було сил біди творити, Душу гріло тих людей тепло. Світ в пітьмі зуміли пробудити Й зчарувати горе на добро.
2021-11-17 12:44:46
5
0
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1363
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1000