***
Ще рік тому ми всі були щасливі, Але самі не вірили у те. Нас дратували літні грози й зливи, Ранній підйом, невиспане лице. Городні справи, діло не на часі, Зарано облетілий жовтий лист. Ми марнували час, а вже по трасі На танках в Україну йшов рашист. Йому було усе тут до вподоби - Густі ліси, охайнії хати. Єдине, що так муляло у очі І заважало дихати - це ти. Він в своїм серці лють вскормив з дитинства, Хижацька суть хотіла вже смертей. Він прагнув лиш знущаннь, жахів, каліцтва, Він не жалів старих, жінок, дітей. Йому у мозок чітко прописали: "Були братам, тільки ось тепер Тут всі здуріли. Ворога обрали Собі за бога. Нація Бандер." Так, у брехні є простір для польоту, Вона безмежна... Ріж не переріж. Тому і йдуть ті барани з болота На свій останній вогняний рубіж. За що кладуть життя свої на плаху? Ніхто не знає, кажуть, то наш хрест. Нема на вас хреста! Кати й невдахи! Хотіли в рай? Ви не пройшли цей тест. Вам дід в маразмі обіцяв прощення? Збрехав вам в очі, що веде вас Бог. Ви всі пройшли диявольське хрещення, Несіть до пекла свій кривавий борг. Горіти вам від віку і до віку За всі життя, яким спинили біг. За брата, батька, сина, чоловіка Вам зніме шкіру вогняний батіг. Ніколи вам не віднайти прощення, Не зглянуться ні янголи, ні Бог. Гріхам повік не буде відпущення, То невідплатний, негасимий борг. 15.01.2023
2023-08-27 07:12:37
0
0
Схожі вірші
Всі
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
8817
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283