Пам'яті найрідніших

Людмила Скрипко

Буває така хвилина - Мов хвилями почуття. На них у дитинство полину, Хоч трохи побуду дитям. Згадаю по шию замети І бабу гладку снігову, Пісень новорічних куплети, Прогулянку лісову, Коли в заметіль з татом й дідом Разом по ялинку ми йшли... І серце наповниться світлом, Згадавши дитинства роки. Все просто було і спокійно, Чудовий початок життя. Зі спогадів дивиться мирно На мене щасливе дитя, Що вміло всім серцем радіти Кожному новому дню. Проживши трохи на світі, Я й досі життя люблю. На крилах роки летіли І час непомітно збіг. Де ті, що мене любили? Прийду на знайомий поріг, А там уже все інакше, Там нове кипить життя. Така вона доля наша - Пізнання і забуття, Нові відкриття і втрати, Час вдома й далекий путь. Важливо життя пізнати, Не втративши власну суть. Не слухати пересуди, Плітки не нести у світ. Бувають всілякі люди, Всі різний лишають слід. Життя того досвіду варте, Тому геть нічого не жаль, Крім рідних, що наче птахи Злетіли за небокрай. Буває на серці - брила, Здається, вже на краю. Рятують мене їх крила І тихе прощальне "люблю".

2022-12-18 22:41:36

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Domina Mortem

Дуже чуттєвий вірш, браво

Відповісти

2022-12-19 15:03:06

1

Людмила Скрипко

@Domina Mortem дякую🙏

Відповісти

2022-12-19 15:09:20

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12271

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5702