Депресія/Депривація
Я не знаю Воно крутиться вертиться Нескінченна спіраль Надламана навпіл і розбита упоперек Найцінніша з усіх моїх вад Як же не зручно Залишатись на самоті Думка за думкою Думка за думкою Думка у колі незнайомих слів Слів Цих диких тваринок Ланцюга фонетичних полів Перший барвінок Другий сніжинкою впав восени Будьте ласкаві, налийте кави Кухоль мій на столі Дна немає, верх запаяли Порожнеча За вікном ліхтарі Світять Мерехтять Урочисто вітають мою волю до пізнання Блиск трамвайних рейок Глиняна Артеміда Пластмасова бочка сміття Мене не приваблюють числа Естетично хаотичні Панарабські посланці Переспілий плід юності падає на моє обличчя і ламає ніс Я не відчую, як має смердіти сумління Совість нагадує троянди шип Легкий західний вітер підіймає шквал голубів Символ миру, еге ж? Єдиний здатен розфарбувати білий прапор у колір лайна Роса конденсує надію на теплий світанок Зранку зійде Сонця блакить Невже так складно не хворіти у свої вихідні? Сон розчиняє буденності фінітний мотив Кава без цукру буває смачною Про чай і мови немає — це гріх Тягнуться вервечкою сиві нитки Аріадни Паноптикум формує незв'язний клубок Як навушники у кишені джинсового жакета День за днем без зусилля нічого не вартий Я крокую до своєї мети Повз відгомін минулого Епітафія: "Він намагався зрозуміти світ, хоча навіть себе зрозуміти не здатен" Заповіт буде короткий: "Сторінка навмисно залишена порожньою"
2024-09-09 21:32:42
1
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2205
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4091