Громадяни

Кирило Сорока

(18+)
Я зливаю кров у відро І втрачаю свідомість Ніж залишаю в землі Це моя нерухомість Хтось бовкнув про вісь Я впав на точку опори З мене стирчить Арматури совість Мені весело Бачу мультики Рухатися не рухаюсь Рухати рух набридло Трава зелена Земля огидна Вимощу посеред янгола Захлинуся росою з квітами Плювати у стелю важко Коли стеля твоя блакитна Хмари пам'ятають усе Захаркають у відповідь Завалися вже небосхил Тягнеш свою мерзенну повість Я тебе не любив А ти мені тягнеш ролі Хто я такий Щоб грати у власній п'єсі А ви хто такі Що рівняєте мене до себе Я Не беру участі Я Ні пропоную, ні стверджую Я Тінню минаю буденність Я Стою осторонь Я к поет — мертвий

2024-03-16 22:29:22

Інші вірші поета

Доля митця Щось чекає тебе Ударом чаші провалитися до безодні Мовозбур

Інші поети

Cristina Zemba

@Cristina_Zemba

Krishna

@Krishna

Ezra Briscoe

@poet_mind

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12731

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

2381