Громадяни

Кирило Сорока

(18+)
Я зливаю кров у відро І втрачаю свідомість Ніж залишаю в землі Це моя нерухомість Хтось бовкнув про вісь Я впав на точку опори З мене стирчить Арматури совість Мені весело Бачу мультики Рухатися не рухаюсь Рухати рух набридло Трава зелена Земля огидна Вимощу посеред янгола Захлинуся росою з квітами Плювати у стелю важко Коли стеля твоя блакитна Хмари пам'ятають усе Захаркають у відповідь Завалися вже небосхил Тягнеш свою мерзенну повість Я тебе не любив А ти мені тягнеш ролі Хто я такий Щоб грати у власній п'єсі А ви хто такі Що рівняєте мене до себе Я Не беру участі Я Ні пропоную, ні стверджую Я Тінню минаю буденність Я Стою осторонь Я к поет — мертвий

2024-03-16 22:29:22

Інші вірші поета

ААААААААА А АААААААА Мовозбур Ударом чаші провалитися до безодні Мовозбур

Інші поети

Женя Закарян

@Evgenia_zakaryan

Надія Пристайко

@pristayko

Мальва Польова

@Soul_in

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4564

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12044