Вірші
Я тебе знайду
- Я тебе кохав,
А ти цього не знала.
Часто тяжко я зітхав,
А ти навіть не помічала.
- Як часто я ридала,
А ти ніколи не зважав.
Від безсоння позіхала,
Ти ж нічого не казав
- Я давно свою любов признав.
Чому ти не спитала?
Може тоді б я і сказав,
Що ти моє серце забрала.
- А знаєш, я тебе чекала.
Чекала коли ти підійдеш...
Але цього так і не пізнала,
Бо знала, що ти мене минеш.
- Так, я все ж проходив мимо.
Але знала б ти як я страждав...
Серце стиснуте боліло,
Мов перед тобою низько впав.
- Ти дивився мені в очі,
Мов у пустоту.
З тих пір у мені дні, мов ночі,
Адже бачу я тепер одну пітьму.
- Як я дивився тобі в очі,
То біль проймав мене сильніше.
Прагнув обняти тебе охоче,
Але, боячись, відкладав на пізніше.
- Хотів обняти охоче?
Та ти ж мене ігнорував!
Оприділись чого твоє серце хоче,
Щоб ти не боячись рішав.
- Я не боюсь
- Боїшся
- Ні! Я просто злюсь.
Ти мов мене стидишся.
- Такого ніколи не було.
Почуття я намагалась проявити,
Але на жаль, це все пройшло.
І в душі я не могла радіти.
Зараз вже наш час пройшов.
Зараз я нічого вже не бачу.
Втратила зір, коли ти пішов.
Я вже в цім житті нічого не значу.
- Значиш! Хоч вже стільки літ пройшло,
Ти для мене значиш навіть більше, ніж тоді
Вибач, до мене зразу не дійшло,
Що хочу бути з тобою на завжди
- Як би я хотіла тебе побачити.
Але я уже на це не здатна.
Міг би ти мені пробачити,
Поки я ще дихати придатна?
- Не бійся. Ти мене побачиш.
Можливо і не тут,
Але ти для мене більше всього значиш,
Тому чекай. В вічності я тебе обов'язково знайду.
2
0
270
Каждый человек-только мгновенье
Каждый человек- только мгновенье,
Что лишь появилось, и его больше нет.
Грусть, радость, ненависть, желанье-
Частички мгновенье, лишь елемент.
И ето мгновенье теряется во мраке.
Приглушенное множеством мгновний,
Крутимся в мгновеньи, словно в стиралке,
Имея бесчисленность взлетов и падений.
Мы ищим смысл етого мгновенья.
Ищем щастье, успех, идеал...
Но сколько б в нас не было терпенья,
Всех нас ожыдает смертельный провал.
И со смертью, нет смысла в достиженьях,
Нет смысла в длительном рыданьи,
Нет смысла в высоких привелеях,
Нет смысла в длинном ожыданье.
Мы уверены, что значим
Больше, чем кто либо другой,
А на самом деле, что мы значим?
Наша жызнь - словно пена, прошедшая волной.
На самом деле мы ничего не видим.
Мы не чуствуем, не слышым,
Мы не уверены в том, что видим,
Мы даже не знаки, чем мы дышим.
Мы просто зачерствели.
Стали бездушными людьми,
А нашы мягкие слова онемели,
И в нашых головах стала куча возни.
Мы себя возвышаем,
Мы думаем, что мы важны,
Хотя на самом деле не понимаем,
Что мы мгновения куски.
Ведь мы частички мгновенья,
Что лишь появилось, и его больше нет.
Но всё же и в мгновеньи нужно терпенье,
Чтобы дарить людям мгновения свет
2
0
276
Діалог
-Хочеш щось сказати?
- Зачекаю.
- Може запитати?
- Замовчи.
- Раз так, то хочеш знати?
- Я не знаю
І ти сама нічого не кажи.
- Чому так сумно?
- Не питай.
- Тобі від мене шумно?
- Не ридай.
- Ти сам чому ридаєш?
- Не зважай.
- Кажеш що не знаєш...
Ну то і не знай!
- Ти про що?
- Тобі не важно.
- Ти чого?
- Забудь про це.
- Невже оце воно?
- Мені і так вже тяжко,
Просто забудь його.
- Кого "його"? Щось не зрозумів.
- Тобі не треба знати.
- Дивися щоб тебе я не довів...
- Та хватить моє серце рвати!
Ти з розуму мене вже звів
І хочеш ще додати?
Я терпіла стільки днів...
Не хочу навіть споминати.
Я тебе любила!
- Я не знав.
- Через тебе гордість свою вбила
- Я уявлення не мав.
- Я в собі образу всю топила
- Вибачай, що ввдпихав.
- І навіщо я тебе любила?
- Дура! Я також тебе кохав!
2
0
350
Непотрібна любов
Якщо ти хочеш знати,
Я тобі скажу.
Хочеш запитати,
Питай, я все прийму!
Хочеться поплакати,
Плач. Я дам плече.
Хочеться висказати...
Виливай на мене все!
Що б ти не хотів,
Я готова все прийняти.
І якби в ярмі посів,
Я готова руку дати.
А на що готовий ти?
Навіть не хочеться питати.
Що ти не відповіси,
Мені не обов'язково знати.
Адже знаю я лише одне,
Навіть серце біль проймає,
Що не любиш ти мене!
Твоя рука давно не зігріває...
Тошно й тяжко розуміти,
Бо віддала б за тебе все,
А ти не прагнеш вже хотіти
Мою любов й саму мене.
Ти в серце мені болісно стріляєш
Грубими бездушними словами...
Я думаю, ти знаєш,
Що вже не закриєш рани.
Та ти уже й не знаєш,
І раніше ти не знав:
Ніколи не казав ти що кохаєш!
А я та, хто любов свою тобі віддав.
Це був перший дотик,
Перший поцілунок, обнімання,
Навіть вперше я ділила зонтик
В в перше в мене не було вагання.
А що ти?
Ти все розбив, зламав, понизив
І навіть не наважився прийти,
Правду ні на краплю не наблизив.
Ти грубо й низько
Залишив мене одну.
Знай, що смерть вже близько,
І любові я від тебе більше не візьму.
2
0
204
Це був лише сон...
Це був лише сон...
Знаєш що мені приснилось?
Мені приснився білий фон...
І ти. А з тебе сліз багато лилось.
Ти плакала, ридала
А я і підійти не міг.
Раптом, ти різко закричала,
І сильніш прижалася до ніг.
Чому ти плакала, скажи!?
Адже я не розумію,
Як сльози твої змогли
Так рознищити надію?
Твої сльози проникали до костей,
Але й цього побороти сил не мав.
Раптом наповнився весь зал гостей,
А ти пропала, і де ти , я не знав.
Я тебе шукав серед людей,
Шукав в кімнатах, на балах,
Але під впливом місячних ночей,
Раптом зрозумів.- мене немає в твоїх снах
2
0
222
Ти і я
Коли ти нічого не казала,
Я також мовчав.
Коли ти уже щось знала,
Я довго ще цього не знав.
Ти завжди посміхалась,
І я також сміявся,
Хоча в душі ти все ж боялась
Через тебе я також боявся
Часто нишком ти ридала,
Я це бачачи також ридав,
Але ти знала, що мене кохала
І я також тебе кохав
1
0
210
Книга і час
Краплю за каплею чути за вікном.
А ще, чути легке шарудіння
Листків, ще не дочитаних книжок
Та тихий шепіт голосіння.
В глухій кімнаті, сидить біля стола
Мала дівчина , років 14,
Читає книжку про довгого моста
Що стоїть десь років 20.
Та міст був той не звичайний.
Кожного ранку, коли виблискує роса,
Перед очима постає пейзаж прекрасний
Та завмирає у красі душа.
А міст старий, обріс плющем.
І здається, що ніхто вже там не ходить,
Та по тому мосту йде маленьким мізенцем
Ота дівчина, що до кінця книжки вже доходить.
Здавалось, ніби це уже кінець,
І сторінки вже прочитані давно
Але ще не завершився життя вінець
Та спогади усього ,що пройшло
2
0
236
Не прощу
Зала спустошена стоїть,
А ти сидиш одна.
Вже і дощ на вулиці тріщить,
Сумная радість в серце увійшла.
Із кожною секундою
Міняється мелодія дощу,
А ти сидиш прикутою.
"Невже думаєш що нічого не прощу?"
Та ці слова нічого не сказали
І погода як з відра дощить...
А пам'ятаєш, ми з тобою разом тут ридали
І казали що зможем все в житті простить!
Звичайно ти не пам'ятаєш.
Навіть скільки продружили літ.
А мене ти навіть не впізнаєш
І не згадуєш життя коротких віт.
Усе пройшло, усе забулось
І шукала нових друзів ти своїх,
А щастя... Щастя так і не вернулось
До дому радощів твоїх.
А дощ все лив,
І ти не повернулась.
Довгі локони дощ вив,
До мене ж ти не оглянулась...
Туманні хмари очі закривають
Малими краплями дощу.
Образи з серця дружбу виривають
І ніколи не почуєш більше ти слова "прощу"
1
0
223
