Фрегат
Я- вірив Вам
Ви-вдарились в спокусу
Я розімкнув всі острахи душі,
Щоб показати Вам нещастя, туги
Що проливались в думи і пісні.
Вони буяли там за видно колом,
Де сонце у багнети порина,
Де стомлений фрегат живе
потоком,
Де серце б'ється від хвоста кита.
Я зніс би Вам до ніг усі скрижалі долі,
Подарував би ніжні поцілунки волі
Що вітер рознисе над синім морем
І згине з ними в завиваннях горя,
Що тихо плеще у собі вода.
Ви, мабуть, не згадаєте про мене.
Навіщо вам, пірат і колоніст?
Хоч я і дарував довіри промінь,
Хоч дихав Вами ніби чорний ворон
Що мати його кинула з гнізда.
Ви, мабуть, не згадаєте про мене.
Хоч Вами марив я сильніш
Од сизой піни, що по собі лиша
Загублений й самотній,
Немов би я без Вас, могутній Арк.
Ви, зрадили мене так же ж зухвало
Немов би Вам я серце не ввіряв,
Немов би я свою команду буйну,
У Ваші спритні руки не лишав.
О ваші руки то моє спасіння,
Яке я бачу тільки у ві сні,
Бо на яву Ви-парусник жорстокий
Що точить мені муку у душі.
Для Вас я був пройдисвітом і горем,
Яке Вам наказали захопить,
Проте навіщо моє серце хворе
Ви, вирішили собі залишить?
Нехай забудете мене Ви згодом,
Із першим сяйвом враннішньой зорі,
Я пам'ятатиму ваш смутний погляд,
Що клався мені в вірності тоді.
2022-12-26 20:34:07
4
0