всупереч

Самоскид!

час писати вірші минув: рими і ритми вплелись у мову, течуть разом з кров'ю судинами ⠀⠀⠀⠀⠀й знову питають тебе про війну. стиль вже став настільки буденним що його не помітиш ні зранку ні ввечері його помічають лише бармени але аж ніяк не ти. для чого ж тоді він тобі? для чого тобі химерні звороти, зворушливий та пронизливий погляд, якщо останні життєві турботи описані безліч разів? якщо на сценах ти береш мікрофони, і декламуєш вірші чи розгони люди ж дивляться співчутливо, питаючи "є психолог"? стиль — це також і сила слово — це також і зброя ритм дає можливість думати єдино поезія дає свободу. вони потрібні для чогось, чогось значного: для життя наприклад але розумієш, твоїм лексиконом⠀⠀⠀⠀⠀ ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀нікого не втішиш ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀і не підтримаєш. твоїми ритмами не залатаєш покрівлю ⠀⠀⠀⠀⠀і рими твої ракети не знищать скільки б не хотів,⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ і скільки б не вірив,⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ інколи трапляється час дій та тиші.

2022-10-16 21:41:42

10

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Олег Шаула

Все я вже хочу розривати це на цитати та бити тебе палкою за те що не привіз це на різанину

Відповісти

2022-10-16 21:46:14

1

Лео Лея

В "Обране" (дуже знайомий стан)

Відповісти

2022-10-17 03:03:35

1

Eneli Fox

Дуже життєво)

Відповісти

2022-10-25 06:48:09

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5428

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11992