Вірші
метод
кімната за рік
стала менш безмаксною.
мінімаксний метод:
проблемна пауза.
в прийнятті рішень
опираюсь лише на факти.
в сенсі не любиш?
бля, шо, правда?
1
0
214
33
нинішня зима — безпропускно німа.
за стінами кон'юнктури
наші життя спіткаються об бордюри,
поспішають до нас самих:
повз магістралі сповнені стомлених автомобілів
топчучи мертвий сніг
і наші мертві мрії.
5
1
332
18:
справжні істини виведені предками на старезних партах
їхнє днк залишене у камінних жуйках на темній стороні столів
і справжні уроки історії нашого покоління
написані синіми ручками на сторінках пожовклих книг.
справжні істини здобуваєш на несподіваних екваторах
вони чекають у склянках і квартах
їх нав'язують вуличні шарлатани
та дивні люди які більше схожі на персонажів
справжні істини приходять до тебе коли ти бадьорий
вони не поспішають ставати відповіддю на чиєсь несміливе питання
їхня суть — бути підсумком довгих історій
довгих історій і випадкових романів
випадкових романів і невдач на полігонах
навіщо сидіти їм в кімнатах твоїх загонів?
вони обберуть твої емоційні сили,
якщо ти зможеш залишитись бодай красивим.
справжні істини те ще лайно насправді
я вірю що жоден з шрамів нічого не вартий
я вірю що жоден удар не варто ловити обличчям
але варто їх мати, щоб знати,
інакше не вийде.
8
3
406
всупереч
час писати вірші минув:
рими і ритми вплелись у мову,
течуть разом з кров'ю судинами
⠀⠀⠀⠀⠀й знову
питають тебе про війну.
стиль вже став настільки буденним
що його не помітиш ні зранку
ні ввечері
його помічають лише бармени
але аж ніяк не ти.
для чого ж тоді він тобі?
для чого тобі химерні звороти,
зворушливий та пронизливий погляд,
якщо останні життєві турботи
описані безліч разів?
якщо на сценах ти береш мікрофони,
і декламуєш вірші чи розгони
люди ж дивляться співчутливо,
питаючи "є психолог"?
стиль — це також і сила
слово — це також і зброя
ритм дає можливість думати єдино
поезія дає свободу.
вони потрібні для чогось, чогось значного:
для життя наприклад
але розумієш, твоїм лексиконом⠀⠀⠀⠀⠀
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀нікого не втішиш
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀і не підтримаєш.
твоїми ритмами не залатаєш покрівлю
⠀⠀⠀⠀⠀і рими твої ракети не знищать
скільки б не хотів,⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
і скільки б не вірив,⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
інколи трапляється час дій та тиші.
10
3
407
006: не йму істерію
дум не приймає догм
а я не йму істéрію
моя містерія — бог,
який танцює під стукіт білих кісток.
моя стіна не спить без фотокарток
a моє віросповідання —
кохання
що зринає з вуст навесні.
шалені дні!
і я ошалілий.
прикро, що ми одне одного так і не стріли
цієї пори.
9
3
379
1,32 км
короче друзі така тема
я все життя тону в проблемах
ну там знаєте ці всі речі які бентежать всіх
гроші дім успіх любов поспіх спіх
я вже не знаю що чекає за цими горами лайна
та цей
та цей
як що — б'ю сповна
як що — цілую сильно
в чому взагалі сенс бути плаксивим,
як живеш на подолі?
я нещодавно вдивлявся у вулиці
довго, хвилин 15 може годину
там стільки стрьомних перехожих!
як вони взагалі можуть належати цьому сука місцю?
агресував біля того вікна як дитина,
що втратила дорогу цукерку.
ну послухайте, ні!
давайте так: як би ми не писали, ким би ми не були,
хоч якимось непотребом що валяється в канавах,
хоч інтелектуалом що тричі на день зависає в театрах
давайте будем вірними собі?
давайте будемо мати стиль,
м?
бо як ви живете взагалі у своїх куртках з мас-маркета і якихось надпопсових музичних мотивах?
мені здається бог часом плаче від ваших зусиль
бути собою.
хоч майте класний ритм,
хоч рими,
хоч неймовірно успішне життя —
для подолу, мистецтва в цілому і вашої совісті якщо така є
це ніхуя.
8
2
443
049: досі київ ++
який це вже вірш
написаний за час війни?..
я зроблю збірку,
і спалю,
якщо залишуся живим.
* * *
київські заходи сонця чимось нагадують сміх
вони з'являються, коли ви обмінюєтесь теплими жартами,
зникають, варто ніжній серйозності зайнятись поміж карих віч
і ненароком повертаються знов.
київські сквери чимось нагадують задумлені голови
повні тіней та сотней мешканців в них
буваючи там, відчуваєш себе гостем, чомусь рідним хазяїну
та ніколи не залишишся на ніч.
київські квартири чимось нагадують серця
бо лише в них повертається любов після напружених днів
бо лише в них сплахують сотні жарівних свічок
варто лише тобі розкрити обійми
і так,
я вірю: ми всі зможемо зустрітись в наших києвах
наприкінці війни
12
8
305
055: ... ++
полудневий ранок,
все таке буденне
шум машин подолу
сум техно-коханок
мрію бути небом
що вкриває дім
чи сумновеселий, чи дощами повний
хочу бути небом,
якщо будеш з ним.
я вже не безпевний
я вже не в журбі
ранок полудневий
сидить у мені
вже останній місяць
(чуєш-бо, вже останній місяць.
довше, ніж я міг в'явити!)
я писав поодаль
я не міг це вснити
я не міг в'явити
і тому мовчав
я чинив що хочу
я чинив щоночі
я чинив без тями
і страждав без сліз
я був авантюрним
друзі та тютюн
забирали серце
погляд і мій пас
дні були буденні
дні були буремні
нас це не зламало —
ми зламали час.
12
6
295
перший осінній
віднині осінь
вона безмеж йде, крокує містом і
поволі входить у володіння
мого розуму:
скільки б не писав рядків про те як цього боюся,
листя не перестає жовтіти,
люди не перестають горнутися
і ховатись в обіймах.
цими днями
я не можу залишитись наодинці з тими кого люблю:
нас переслідує жовте листя
і передчуття дощу
11
1
283
співрозмірний аспанфут
як день?
знову в тяжбі за справедливі справи
поміж ідолів
ікон та слави
ну і дурник ти!
знову втупився в вітрину
оминаючи годину
ігноруючи життя
ти — як я
тільки спутаний іншими путами.
знати = бути
я не знаю хто я і куди
я йду чи де моє місце навіщо
живу чи що за стукіт чую
у скронях чому тепло
то в очах то в долонях
чому вчора літо, сьогодні — зима
мене нема?
смішний ти.
біжи скоріш, допивай свою каву
вмикай телевізор, дивись рекламу
переслідуй п'яти товаришів.
бажаю спіткнутись на своїй стезі
бажаю упасти в болото подій
нарешті розбити кожну з надій
в собі
опісля, без знань
зустрінеш найкраще на що заслужив.
можливо тоді ти відчуєш що жив,
смішний.
15
3
487
