№12
Україно моя злотоцінна,Ех скільки ти уже стерпіла за віки свого життя.Скільки разів згиналось тіло твоє усе покровлене й в синцях. Та попри це ти не здавалась, не занепадала духом; і те бажання до свободи ніколи не зникало у тобі цілком. Щоразу ти вставала попри всю зневіру, тортури з-боку інших. Підводилась на ноги з-під чобіт, які безжально по тобі ходили , і так бажали, так хотіли – затоптати, покрити шаром бруду. Та не могли ніколи вороги цей задум втілити в життя й не зможуть. Адже ти, ти незнищенна, хоча із ранами, які кровлять із часу в час.Та попри це ти є жива й продовжуєш надалі животіти, бо в тебе є мета, заради кого жити, і серце сповнювати серцебиттям… Це діти твої, які не можуть осиротіти в світі цьому, де є оті, які жадають їх загнати у ярмо, забрати ту свободу. Яку вони цінують щонайбільш сповна, і без якої життя для них вже не життя. Тому тримайся мамо, бо світ несправедливий до таких, як ми. Та попри це я, разом із братами і сестрами моїми, тебе піднімем із землі, підставимо плече і простягнемо руку допомоги. І пожалкує ворог про свій учинок із сповна. Здіймемось вище гір на захист твій від всього злого, здобудем перемогу, настане знову мир, і ти у мирі розквітнеш й вкриєш цвітом знову.
2023-09-22 18:32:39
1
1