13
Борись за волю, правду, за життя Того, кого так сильно любиш й ким дорожиш сповна. Борись у найтемнішу пору, до сáмого кінця, до подиху Який востаннє зробиш. Борися за свободу, волю за життя, не дивлячись на страх, який вирує в серці і труїть нутро твоє.  Адже, що відрізняє мужніх від немужніх, боягузів? Безстрашність? Чи не боязнь самої смерті? Ні, різняться між собою тим вони, що мужній, попри смерть не меншу, не тікає, не біжить назад. Натомість йде вперед і робить те що мусить. Хоча і віддає собі належне  те,щоможе йдетаки востаннє, але якщо не він то хто? Адже, якщо він зараз не стане в герць й поступить, вíдійде, зробить крок назад, він мабуть таки буде жити як і його сім’я, але вже в клітці й сприйматись буде він уже не як  той – хтось, а як те – щось, мізерне другосортне. Хіба таке життя бажає він для них, для себе? Хіба ж це взагалі життя?
2023-09-26 16:51:06
0
0
Інші поети
Princess Girl
@Princess_life
Noor Jahan
@noon_the_force
Khadeejah_Mansur_
@Khadeejah_Mansur_
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5060
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11615