Час для Джона зупинився теж , він вбивав себе горем , бо життя побило його і так не злегка , він впав на коліна і своїми лодонями зжатими в кулак важкими ударами вдаряв об землю . Повернувшись в дім де нещодавно була його дружина , де все нагадувало про неї : її запах парфумів , одяг , фото — це було нестерпно . Після цього випадку він вирішив розібрати Машину часу і жити для свого сина , який став єдиним сенсом його життя .
  Дочитавши книгу Зорефима знайшла у ній лист в ньому було написано :”Ти можеш побачити те , що забажаєш , але тобі не змінити реальність та не повернути минуле . Ціна твоїх бажань може бути надто високою . Тому будь обережною та використовуй з розумом . З любов`ю твій дідусь “. Ще там була схема будови якогось механізму  та карта . Очам не віриться мій дідусь Крафорд був вченим , це він заснував машину часу ! , а щоб його секрет не розкрили інші він у книжці використав інші імена , проте всю свою історію описав правдиво . Якщо дідусь попросив віддати цю книгу саме мені в руки тоді мій тато ні про , що незнає . Щоб розібратись у всьому ми з друзями поїдемо по даному нам маршруту . Я довго вагалась чи вірно вчиню зробивши такий крок , у голові були думки , що може статися лихо . Але зваживши всі за і проти я прийняла рішення піти на цей ризик у пам`ять про мого дідуся .
Та для цього мені потрібна була допомога моїх друзів . Зв`язавшись з ними по телефоні я їм розповіла все про , що дізналась , всім було цікаво куди ж  приведе нас маршрут і , що буде далі тому всі пішли мені на зустріч і згідні допомогти мені . Артур приїхав на своїй автівці і ми всією компанією сіли до нашого транспорту та вирушили в нашу таємничу подорож . Маршрут нас привів до будиночку у лісі . Зупинивши машину ,наблизившись до домівлі ми розглядали місцевість . Похмурі дерева , гілля яких стомлено звисали до низу , тріскіт сухих гілок під ногами навіювали страх , будиночок чудово вписувався в цю атмосферу його дошки були прогниті від сирості зі всіх сторін навколо нього він був вкритий мохом , вікна були покриті плямами бруду , все це говорило про те , що в будинку давно нікого не було . З цікавістю ми захотіли потрапити в середину . Двері були зачинені , хлопці намагались їх відчинити та не зважаючи на їх вік , вони були  міцними . Зрозумівши , що перешкоду так просто не подолати , всі  почали розмірковувати над подальшими діями . Оглянувшись навколо себе мій погляд впав на відзеркалення сонячного промінчика , який відбився від якогось предмету у виємці в дереві . Це було  маленьке дзеркальце для привернення уваги , а біля нього ключ  , який відкрив нам шлях у середину дому .