Що вона знала про нього?
Мілена_Мі
Що вона знала про нього?! Багато. Особливо, враховуючи те, що вони незнайомі. Він просто жив у сусідній кімнаті, Ховаючи серце своє за стіною. З ним у кімнаті жив спортмен і зануда, І він тікав звідти подалі. Гуляв по місту, рахував секунди Того часу, що на очах минає. Потім заходив в кав'ярню, кожного разу в іншу. Хотів замовити каву, але завжди виходив ні з чим. Намагався не звертати уваги на жорстокий світ, А потім вертався в кімнату і знову жив як всі.
2022-11-04 18:15:09
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Мені сподобалось.
Відповісти
2022-11-04 19:58:12
1
Мілена_Мі
@Сандра Мей Щиро рада. ✨
Відповісти
2022-11-04 20:00:44
1
Інші вірші поета
Монолог Душі Дощ Життя іде... Ти дивишся, але не спостерігаєш...
Інші поети
Keyci
@Keyci0987
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3220
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11416