Боюся

Деміра Рейн

Я боюся вже майже всього, І що більше: померти чи жити. Чи почути – знову вбито когось, Когось із тих, хто був мені рідним. Я боюся, як дитина мала, Не померти, ні жити, нічого. Я боюся — що лишуся одна, Коли всі мої будуть на небі. Я боюся, бо страх ще живий, А все інше – вмерло безслідно, Я не маю вже ніяких почуттів, Їх поховано разом із слізьми. Я боюся нікчемної тиші, Бо здається, то перед кінцем. Все зламавшись, впаде і не вистоїть, Забравши сотні за собою людей. Я боюся, коли все спокійно, Коли майже тривог не бува. Тоді світ стає, як чужий мені Бо я звикла, що поруч вона. Я боюся, не перестати боятись, Коли в очі загляне війна, Я боюся страху піддатись, Він відчуває — я зовсім слабка.

2022-10-06 14:15:53

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Юлія Міхаліна

До мурах...

Відповісти

2022-10-06 14:37:14

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5109

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12706