03:05
Нестримні сльози, біль, що ріже зсередини, обпалює життєво-необхідні органи,
Вологе простирадло, що пахне тілом, сповзає на підлогу вниз.
Я вже не хочу ні мрій, ні бурхливих відчуттів, що стогнуть порогами.
Вже достатньо того, що ти називав “приємний, прохолодний бриз“.
Не літали, як ти обіцяв, а падали, у глибокі, затьмарені простори гріхів,
Не сміялись разом, а шептали, де не чути і крику, вирваного з грудей.
І навіщо ми тільки тоді вперше побачились, з тим вогнем у очах ти мене зустрів.
Я б хотіла втікти, та подалі,від марева, що воно наяву вбиває людей.
Я кохаю, та мука це, краще б вмерти в пітьмі і тиші, я не вірю більше у щастя, що описують ті щасливі,
Я не хочу більше кохати, та кайдани бажання міцніші моєї сили волі.
Я не хочу залишитись пташкою, що зламали їй крила мрій і довіри,
Я приречена на страждання, не руйнуй тільки іншої долі.
Не пробачила..а може, пробачила,
Загубилась у “величчі“ лицемірства,
Краще темно, безтямно в безодню, але хай тільки не даремно.
Я ненавиджу, як я себе ненавиджу! Не спроможна сказати прощай, бо для мене це незбагненно.
Як залишити, і без глибоких шрамів, без душі довічного каліцтва.
(Збірка "Перші сторінки юності")
2018-07-01 15:16:35
2
0