Вже завтра мій батько мусив їхати у відрядження, тож ми поспіхом збирали його речі, блукаючи будинком в пошуку всього того, що було в його списку. Вся ця процесія  була нагадувало про наш минулий переїзд, після якого ми на декілька років осіли тут через смерть моєї мами. Все було настільки подібним, що по моїй шкірі ненароком виступив холодний піт. Весь дім був перевернутий до гори ногами, і як і такому божевіллі не забути щось? Раніше мій батько завжди залишав мене з кимось, на кшталт моєї тітки або якихось знайомих з роботи чи сусідів, але цього разу він вирішив, що я і сама впораюся повністю сама. Напевно, він і зараз вагався щодо цього, але все-таки він довіряв мені, з рештою я вже не мала дитина.
— Саллі, я залишив тобі гроші на тиждень. Якщо щось знадобиться, то можеш мені зателефонувати. Не забувай ставити будильник, щоб не проспати, перевіряй чи вимкнула всі прилади і, — зупинився він на мить. — Якщо захочеш позвати Емі в гості, будь ласка, тільки давай так щоб сусіди не жалілися, — він підморгнув мені і поплескав по плечу рукою.
    Мені стало ніяково, адже я і досі не розповіла йому про те, що сталося між нами. Мій погляд трохи винувато встромився десь в сторону кухні, тож я просто вирішила перевести тему.
— Тату, не хвилюйся, я впораюся. Ти ж мене знаєш, — заспокійливим тоном промовила я, радше заспокоюючи себе саму, а ніж мого батька.
— Я не маю ніяких сумнівів щодо тебе, а ось щодо Емі – ні, вона доволі гучна дівчина, — тато посміхнувся, — ну і зрештою я твій батько, я завжди переживаю за свою маленьку донечку, — він озирнувся навколо. — Ну, от здається і все. Я залишив тобі деякі продукти у холодильнику. Думаю, тобі вистачить, але якщо що у тебе є гроші.
— Я знаю, тату. Не хвилюйся. Все буде гаразд, — я посміхнулася, щоб ще раз переконати батька, що тиждень мине нормально.
— Фух... — тато з полегшенням видихнув, знову кинувши свій погляд на розкидані тут і там речі, — ніби все зібрав, — тато обійняв мене. — Я їду о 4 ночі нічним потягом, так що не зможу попрощатися. Тобі потрібно висипатися, сонце.
— Ну, тоді нехай щастить, тату, — я міцно обійняла його на прощання.
— Дякую, Саллі і дякую, що допомогла зібрати речі. А тепер йди спати, тобі завтра до школи.
    Я ліниво підняла свою дупцю з дивану.
— На добраніч, доню, — поглядом провів мене він.
— І тобі, — я швидким кроком попрямувала до своєї кімнати.
      Вже лежачи на ліжку, я з полегшенням, з деякими нотками смутку видихнула: «От і все,» – промайнуло в голові. Цілий тиждень я мала провести в повній самотности в цих стінах. Прийнанні, це гарна можливість ще раз нагадати батьку, що я самостійна і він не повернеться до напіврозваленого будинку.
Через деякий час мені все-таки вдалося заснути, хоча хвилювання набридливими хвилями підходило в середині мене, змушуючи раз у раз перевертатися зі сторони в сторону.
     Наступного ранку я прокинулася; спина чомусь гидко нила, як би я хотіла описати цю біль кольором це був би блювотно-зелений. Можливо, час замінити це старе ліжко на щось новеньке? Яким би сильним не було вчора моє хвилюння, на мій подив я неймовірно легко зібралася до школи, навіть зробила це набагато швидше ніж зазвичай тож я навіть дозволила собі ще трохи посидіти перед телевізором на дивані, повільно цедячи каву між своїх зубів.
     Я зібрала решту своїх речей і вийшла надвір, підходячи до зупинки, я побачила Хейз. Вона виглядала засмученою та втомленою. Мимоволі в голові виплили слова Емілі, невже це через Емі? Що ж, не те щоб я тримала особливу образу на Хейз, тож я стала поряд і спробувала зав'язати розмову.
— Привіт, Хейзе, — доброзичливо всміхнулася я, намагаючись бути максимально лояльною тоді, наче нічого не сталося до того, але мені не сильно вдалося це зробити.
— А, привіт, Саллі, — вона втупила погляд в телефон, але її погляд винувато ковзнув на мене ще раз після цього.
— Що трапилося? — продовжила я, розуміючи, що я отримала її увагу і розмова мала тривати.
— Нічого, — видихнула вона, розвертаючи голову і дивлячись в сторону, звідки мав прямувати автобус.
— Здається, щось трапилося. Вигляд маєш не дуже, — не зупинялася я.
— Я не хочу про це говорити, вибач, — відрізала ще раз вона.
      Коли автобус нарешті визирнув із-за повороту, вона з полегшенням попрямувала вперед, Хейз увійшла в середину і сіла на заднє сидіння, я вирішила не відставати, поряд з нею залишалося єдине вільне місце тож я скористалася можливістю і сіла поряд. Вона знову намагалася ігнорувати мене, дивлячись у свій телефон, але тоді нарешті здалася і промовила:
— Саллі, чого ти від мене хочеш? — процеділа вона крізь зуби.
— Це через Емі, чи не так? — відповіла я, ігноруючи її запитання.
— Ні, чому ти так вирішила? — вона намагалася прикрити свої руки светром.
       Я встигла помітила на її руці синці та поріз. Синці були схожі на сліди від пальців, наче хтось тримав її міцно за руку.
— А це звідки? — вказала я на її руку кивком.
— Це? Та, так нічого особливого, кіт подряпав, — заперечила вона, хоча здається і сама вже розуміла, що це така собі брехня. — Слухай, Саллі, я не винна в тому що сталося між вами, гаразд? Я не знаю чому вона так з тобою вчинила тож будь ласка, не зачіпай мене будь ласка. Давай закриємо на це очі і зробимо вигляд, що мене між вами двома просто немає. Я не хочу брати в цьому участі.
— Як скажеш, — я опустила погляд на підлогу, мені цілком була зрозуміла її відповідь, схоже Емілі була права і Хейз зовсім ніяк до цього не причетна, навіть якщо я спершу так вважала.
      Двері автобуса зачинилися, за мить він поїхав, забитий учнями, один хлопець запізнився, я бачила, як він з опущеною головою вниз крокував узбіччям, важко дихаючи.
— Слухай, Емі не та, ким здається. Якщо вона чи хтось тебе ще образить ти можеш розраховувати на мою підтримку, добре? Я не тримаю на тебе зла і буду рада тобі допомогти. Тож, будь ласка пам'ятай, що ти не самотня, — я взяла її за руку і ніжно потерла, а тоді пересіла на інше місце щоб більше не змушувати її почуватися погано.
— Добре, — замислившись над чимось цим порожнім поглядом відповіла дівчина мені в слід.
       Незабаром я була у школі. Дейв, як завжди вже чекав на мене за партою, він дивився на мене наче сумне цуценя, чекаючи, коли я нарешті зайду в середину класу, в свою чергу – сіла поряд. Він міцно обійняв мене, від нещодавно це стало нашою ранковою традицією.
— Привіт, Саллі, — сказав він, не випускаючи мене, здається він насолоджувався цими обіймами набагато більше ніж я.
— Привіт-привіт, — я легко поплескала його по плечу, натякаючи, що він вже може мене відпустити.
      Емілі крадькома дивилася на мене, а коли я помітила її погляд, вона швидко відвернулася, роблячи вигляд, що щось пише в зошиті. «Дурненька-дурненька Емілі, я ж все рівно усе помітила» – промовила я про себе, усміхаючись, коли Дейв нарешті відпустив мене з обіймів. З її русявого волосся підстриженого під каре тепер висіла маленька рожева косичка. Яка несподівана зміна стилю!
— Тато поїхав у відрядження лише сьогодні, а я вже сумую, — я потягнулася, сумно протяжно промовила я поступово опускаючи голову на парту.
— Ну, він же незабаром повернеться, з рештою, це лише коротке відрядження. Не сумуй. Я буду піклуватися про тебе весь цей тиждень. Розраховуй на мене, — він усміхнувся, здається задоволений тим фактом, що може продемонструвати мені свою турботу.
— Я зараз повернуся, треба поговорити з Емілі, — сказала на в пошепки я прямо йому на вухо.
— Добре, я чекаю тебе, — він здивовано округлив очі, проводячи мене поглядом.
       Легким кроком я попрямувала до Емілі, та, немов дитина, відвернулася і дивилася у вікно продовжуючи грати а цю її малу гру «я нічого не помічаю навколо».
— Гей, ти випадково не знаєш, що з Хейз? — я торкнулася її плеча та сіла поряд з нею підтягнувши стілець.
— Здогадуюсь, — вона вказала поглядом на звичне місце проживання трьох стерв частиною яких вона раніше також була. — Емі, здається, чудово влилася в їх компанію, — продовжила вона, — коли я сказала, що не хочу більше приймати в цьому участі. Мені не здається, що вона покинула Хейз, бо бачила як вони вчора гуляли разом вчора, але хто знає, що там трапилося.
— Я помітила у неї поріз та синці на руці. Як гадаєш, це справа рук Емі? — нервуючи промовила я, відводячи погляд від місця де тепер зазвичай сиділи дівчата.
— Чесно? Я поняття не маю на що вона здатна. Я гадала ти знаєш про це трохи більше, адже ви стільки років, ну... — вона зробила павзу. — Ти розумієш. Але мені здається, що вона якось причетна до цього.
       До класу зайшла Емі, вона поводилася, наче королева. Не віриться, що це була моя подруга. Не віриться, що ці зміни сталися саме з нею. Поруч йшли Сабріна та Кеті. Боже, мене почало нудити від їхньої огидної поведінки. По обличчю Емілі, було видно, що їй теж ніяково на це дивитися.
— Невже, я теж так поводилася? — глянула вона на мене з надією, що я заперечу.
      Але я лише сумно кивнула головою, розводячи плечами. Тут уже нічого не поробиш.
— Боже, — вона понуро опустила голову.
— Але ж ти змінилася? — обнадійливо заперечила я, притягуючи її в обійми.
— Так, дякую, Саллі, — вона усміхнулася, а в її карих очах червоного відтінку заграли відблиски сонця.
      Моє обличчя сперлося на її плече, я могла відчути чудовий аромат її дорогих парфюмів. Віддає нотками ванілі.
       Незабаром пролунав дзвінок, і я сіла за свою парту. Це був урок Географії, зазвичай вчителька не дуже багато приділяла уваги нашим урокам, тож я не сильно горіла бажанням сидіти на цих уроках, як і більшість класу, якщо не весь.