Я нарешті закінчила з приготуванням їжі, моє тіло давало помітні сигнали втоми. Звісно, це не були якісь неймовірні страви з ресторану приготовані з якоюсь особливою технікою на яку було потрібно мати незвичну концентрацію або робити надзвичайні дії, але я хоча б намагалася зробити щось дійсно смачненьке.
         Я вирішила поїсти на самоті, адже знала, що батько зазвичай повертається о пізній годині і чекати на нього довелося б дуже довг, тож я просто залишила йому порцію на столі і аби Нурі не вирішив спробувати людську їжу на смак – накрила вечерю кришкою. Було трохи самотньо їсти так наодинці, але тим не менш – Нурі завжди був зі мною, він зігрівав мене і змушував посміхатися своїми трохи безглудими іграми.
        Коли з вечерею було нарешті покінчено – покрокувала до себе в кімнату, котик йшов за мною по п'ятах! Напевно, він сильно втомлюється від того, яка його хазяйка непостійна і як вона незрозуміло рухається туди-сюди по дому.
         Як тільки піднялася до своєї кімнати – одразу плюхнулася на ліжко, котик в ту ж мить зробив те саме. Я заплющила очі, подумки перегортаючи всі події цього тижня. Емі, Хейз... Дейв. Його ім'я в мить застрягло в голові, я згадувала його кучеряве каштанове волосся, виразні зелені очі. Все в середині стало таким теплим і бурхливим, а ноги самі несподівано почали рухатися в різні боки: «Який же він гарнюнчик і такий турботливий, я не можу!» – заграло в голові.
         Нурі від таких неочікуваних рухів в різні боки виглядав трохи наляканим, тож аби заспокоїти його, а може і себе, я попестила малюка по голові, доки нас не перервав звук відчиненя парадних дверей. В ту ж мить кіт підірвався з місця і побіжав зустрічати мого тата, а я була слідом за ним. Який дивний обмін ролями.
— Тату, привіт! — я була дуже щаслива його поверненню, адже не очікувала, що він повернеться так рано, а мені стільки всього хочеться йому розказати.
— Привіт, Саллі, — тато знімав своє пальто за взуття. — Виглядаєш такою завзятою, сталося щось хороше?
— Розповім за вечерею, — одним плечем я обперлася об стіну.
— Яка молодчинка, приготувала вечерю, дякую, — він цьомнув мене в макітру. — Як пройшов твій день?
— Та, таке. Було різне, — сумно посміхнулася я, згадуючи, що сьогодні було не лише багато хорошого, але і купа відвертого лайна.
— Щось твоя посмішка якась награна. Бачу, сталося щось погане, розкажи мені, — він сказав це доволі серйозно, тож, напевно, вибору у мене не було.
         Тато не знає всього про мене, я завжди намагалася приховати знущання в школі, аби не завдавати клопотів, але він чудово знав як мені складно після смерті мами. Весь світ тоді змінився для мене і це й досі впливає на мене і він точно не може не помітити ці найменші зміни в моєму настрої. Іноді мені здавалося, що він знав все про мене, що нічого не може прослизнути з його батьківського зору, але це ж усього навсього моя уява, чи не так? Мова є в людей аби говорити, але хіба всі про це знають?
— Ні, все нормально, — я намагалася сховати ком, що підступно наростав у горлі, тільки б не заплакати.
— Добре, не хочеш говорити, значить твоєму таткові ще не треба про це знати, змушувати я тебе не буду, — тато поплескав мене по голові.
       Разом ми покрокувала в різні частини кухні, тато до раковини, я почула звук води, що вдаряла по металевому корпусу – я сіла за стіл. Мені треба було зібратися з думками, подумати про що говорити, а про що не варто та коли краще це зробити?
       Доки я намагалася впоратися з думками, тато вже присів за стіл, де його чекалв ще на диво тепла вечеря. Нурі як почесний член нашої родини тут і там шниряв по-під столом, доки не зупинився біля татових ніг, дивлячись з поглядом повним цікавості на нього.
         Ця картина люблячої родини – змусила мене почуватися краще, хоча цей ком і досі сидів десь в мені. Від пережитого хвилювання, здавалося, німіють руки. Ні, звичайно, я дуже рада, що я і Дейв тепер разом, але... Я не очікувала, що в мене з'явиться хлопець ціною втрати моєї найліпшої подруги. А що як і він покине мене? Ніколи не можна бути впевненим, що людина з тобою на довгий час, життя нестерпно рухається вперед і воно не збирається питати чи готова я вже до втрати якоїсь людини. Але це так не чесно. В будь-який момент часу воно може забрати у мене все, що я маю, жахлива побудова цього світу.
          Я помахала своєю головою, аби викинути ці думки з голови, але руки все ще тремтіли. «Це найкраще, адже це означає, що ти жива,» – промайнуло десь в глибині моєї розвіяної свідомості. Варто було лише почати думати... Завтра буде завтра, а сьогодні ти не повернеш ніколи.
— Саллі, ти чому так сидиш тихенько? — сказав тато, розвіявши всі краплі моїх думок, і все це він робив водночас з калупанням виделкою в картоплі.
— Га? — я не зовсім добре зрозуміла, що він спитав.
— Я нічого такого не казав, просто ти встромила свій погляд на стіну, як би дати тобі свердло, вже б назовні була, — він посміхнувся. — Про що мариш весь вечір?
— Я просто не виспалась, напевно, — сказала я, сумно перебираючи край скатертини.
— Ой, ну тоді тобі варто сього лягти раніше, — з іронією сказав він, явно маючи на думці зовсім не це.
— А як твій день минув? — я відчайдушно намагалася перевести розмову на щось інше.
— Ну-у-у, все було просто чудово... За винятком одного, — тато на мить замовк. — Всієї роботи, — додав він.
— Тату... Можна дещо запитаю? — відповіла я.
— Слухаю, — він уважно подивився на мене, навіть прибрав виделку з рук, але його погляд не був жорстоким.
      Я набралася сміливості поговорити з ним щодо стосунків, адже кого ще мені питати стовно таких особистих речей, навіть як би я мала купу подруг, порада батька буде більш ґрунтовною... Але як я буду в нього щось питати, якщо ніколи йому навіть не натякала на це?
— Тату, а щоб ти зробив як би я закохалася в когось і не розповіла тобі про це, от зовсім? — я завела цю розмову з далеку, аби підготувати ґрунт.
— Га?! — він глянув на мене підіймаючи одну бров. — І що це за покидьок там звабив мою малу донечку?! Покажи мені його, ох я йому влаштую! А ти будеш сидіти вдома, ТИЖДЕНЬ! — останнє слово він сказав так впевнено, що я навіть майже повірила.
— Ну, тату... Я серйозно! — сердито відповіла я, адже мій план провалився з тріском.
— Ха-ха-ха! Не віриться, що моя донечка вже така доросла, що аж знайшла хлопця до душі... Ну або дівчину, — він піднявся зі свого місця і міцно обійняв. — Я дам тобі тільки одну батьківську пораду, іноді кохання затьмарює нам очі, і ми можемо не помічати чогось дуже важливого. Просто не поспішай, дай собі час аби подумати... Ех, кого я обманюю, — він махнув рукою, — то скільки ви вже зустрічаєтеся? Коли познайомиш?
— Тату, не так швидко, я не встигаю за тобою! Ай, задушиш же зараз, ха-ха-ха, — весь той негатив, який був в моїй голові – в мить перетворився в ніщо.
— Пам'ятаю, коли ми з твоєю мамою познайомилися, то завжди робили все наперед і лише потім над тим ламали голови... Але прийнанні ми були щасливі. А коли ти народилася, відчуття того, що це все було не марно захопило наш дім разом з твоїм гучним сміхом, — він тикнув мене пальцем по носі.
— Але як ви познайомилися? — запитала я, насправді до цього я не дуже активно питала тата стосовно їх стосунків з мамою.
— Ми були знайомі ще зі школи, хоча не особливо там і спілкувалися, але потім пару випадковостей... — він глянув на мене, потім на перевів погляд на годинник з нашого старого будинку. — Виявилося, що і я, і вона вступили до одного вищу, так як нікого ми там не знали, було дуже приємно зустріти когось знайомого, і так-сяк, бум, — зробив він драматичну павзу, — робота, одруження, дитина, власний дім... Це було все так неочікувано, — він сумно посміхнувся.
— Тож... Напевно, не варто було про це питати, — я глянула на стомлене обличчя тата, повне мімічних зморшок де-інде, а його борода та волосся вже були на половину сиві, від колишнього темного кольору волосся вже майже нічого не лишилося.
— Ну-ну, і чому ж це? Ти моя єдина донечка, і я хочу аби ти пам'ятала щось про своїх тата і маму, тому кому як не мені тобі про це все розповісти? — він усміхнувся. — Ну, то й хто цей щасливчик або щасливиця, які змогли завоювати сердце моєї донечки?
— Ти ще небінарних людей забув, — я посміхнулася, в душі була рада чути, що йому не байдуже. — Це хлопець, я тобі вчора розповідала про нього. Мій однокласник, Дейв.
— Ну, то він теж тебе любить чи як? — сказав тато з нотками цікавості.
— Ага, сьогодні зізнався в коханні, — сказала, мов відрізала.
— Ой, ну то це чудово! Тільки не робіть дурниць, в вашому віці буває різне, і я зараз не лише про небажані вагітності і венеричні хвороби, — кивнув він, вже збираючись йти прибрати посуд.
— Тату! — сердито відповіла я.
— А що такого? Всі закохані і не тільки, рано чи пізно з цим стикаються.
— Міг цього і не говорити... — пробубоніла я собі під носа, все, момент зіпсовано.
— Вже доволі пізно, тож я одразу спати. Так втомився, що здається зараз ноги відпадуть... Ти також не засиджуйся допізна, а то завтра знову ніяка будеш, — він підморгнув мені, згадуючи минулі відмовки, я лише покачала головою, дивлячись йому вслід.
        Я залишалася сама, випивши чашечку чаю та втамувавши всі свої емоції та спрагу я вже було вирішила піднятися до себе в кімнату, але мене покликав тато.
— Саллі, в мене зовсім з голови вилетіло, хотів тебе попередити. Мене відправляють у відрядження на тиждень. Не хотілося б тебе залишати зовсім саму, але не думаю, що ти сама тут не впораєшся, зрештою тобі вже 16, — сказав він це так, наче не вірив власним словам.
— Маєш рацію, я вже не така і мала, і сама собі ради точно дам, — кивнула я на його слова. — Не хвилюйся.
— Може, гостей якихось покличеш, — кивнув він у відповідь. — Тільки не сумуй там без мене сильно.
— Гарної ночі, тату, — в мене вже не вистачало сил аби відповісти на його жарт через втому.
— І тобі гарної, — відповів він мені у слід.
      Я піднялася до себе в кімнату і в ту ж мить впала на м'яку постіль. Нурі ліг зі мною поруч і став по доброму муркотіти так, що я провалилася в сон ще скоріше, а ніж могла собі уявити.