Попередження, в книзі присутні описи складних ментальних сцен, насилля і смерті. Радимо читати лише з розумінням цього!

    7:00. Продзвенів годиник. Час вставати. Цей день я зустрічала з посмішкою, здавалося, ніщо не зможе зіпсувати його. Я встала з ліжка і сказала:
— Доброго ранку, новий день, — я почувала себе добре, як ніколи раніше.
   Коли я вмилася, застелила ліжко, то почала вягатися. Вдягла я: спідницю, улюблений светр жовто-гарячого кольору, і хоч цей светр і був великий на мене, це зовсім не заважало, а навпаки додавало якоїсь легкої безтурботності, згодом я взула свої улюблені кеди. Взяла свій улюблений рюкзак, доверху забитий підручниками та зошитами. Мій рюкзак був прикрашений моєї колекції піктограм, значкыв та нашивок. Я глянула на постери улюбленого гурту і посміхнулася, пам'ятаю, як Емі вперше, дала мені послухати їхні треки. Мені пощастило побувати на їхньому концерті. Не сказати, що я їхня фанатка, яка знає їхні дати народження, зодіаки, імена батьків і таке інше, я скоріше просто поціновувач їхньої творчості, тихий слухач.
Я спустилася і побачила тата. Він готував собі і мене. Тато... Він такий турботливий, а ще іноді він наче читає мої думки, справжній емпат.
— Доброго ранку, тату, — я посміхнулася.
— Доброго, Саллі. Бачу в тебе чудовий настрій? Це дуже добре. Отже, сьогоднішній день буде продуктивним, — сказав він, паралельно щось калапуцячі на пательні.
— Навіть, не сумнівайся, тату, — я посміхнулася ще ширше, вмостившись на стілець.
   За одну мить батько накрив на стіл. Ах... Який чудовий аромат. Я завжди любила татові сніданки, та й обіди, і вечері... Я люблю смачно поїсти. Втім, все-таки немає нічого смачнішого за їжу, яку готувала моя мама, я думаю, що навіть мій тато, попри свою впевненність в своїх кулінарних здібностях і готовності хоч прямо зараз записатися на пекельну кухню, точно погодився б зі мною.
     Доївши свій сніданок, я зібралася і попрощалася з татом:
— Бувай, тату, дякую за сніданок. Вдалого дня на роботі, — я обійняла його однією рукою.
—  І тобі в школі, — він усміхнувся.
   Я йду знайомими дорогами, ці вулиці... Я виросла на них, знаю кожен закуток, куди ведуть ці сходинки, а куди та стежка. Зараз мені 15 років, і я дуже рада, що дожила до цього часу. Я не люблю думати про те, як швидко може обірватися життя будь-кого поряд, але ці думки самі окутують мій мозок і виходять холодним тремтінням. Але я рада. Рада, що в мене є тато, подруга, що в мене мій котик. Його звуть Нурі, на честь мого улюбленого співака. Я люблю сидіти і дивитися фільми, коли він поряд зі мною. Його сіра шубка, дуже м'яка і мені дуже подобається пестити його, запускати руку в тепле хутро під звуки вуркотіння. 
   Незабаром я була у школі, її похмурі стіни неначе готували мене до того, що буде зараз. В горлі став ком, це страх. Таке часто буває, мої думки іноді роблять мені набагато больніше, ніж може вдарити Емілі, чи сказати її шобла. Я зупинилася перед своїм класом, аби морально підготуватися до того, що зараз знову буде. Головне не заплакати, ти сильна, ти зможеш. Ну чому це просто не може припинитися? Я видихнула і зайшла в клас і мене, як завжди, зустрічала Емілі.
— Хто це в нас прийшов? Наша ванільна лярво? Як там твої нічні самотні справи? Пальчики не стомилися? — вона залилася сміхом, мовби сказала, щось дуже смішне, озираючись на дівчат позаду неї, наче шукаючи їх підтримки, або ні, навіть питаючи їх, чи не дарма вона це робить?
    Можливо, це просто моя уява. Емілі це Емілі, не думаю, що вона взагалі вміє думати, ці думки дають мені легше переносити її слова. Вона не думає, не має почуттяв, просто людина-камінь, гострий валун зі скелі, що впав в море і так і мріє проколоти чиюсь ногу, поки хвилі її не обтесали. 
    На томість, сміялися тільки вона та її дві подружки. Ця вся вистава була настільки буденною та нудною, що ніхто в класі уже навіть не звертав на це уваги. Я глянула на Емілі з очима повними жалю. Було смішно дивитися за тим, як вона намагається відвести погляд. Я вирішила промовчати і пройти до себе за стіл, де на мене вже чекала Емі.
— Ох, як же вона бісить мене... Ти як, Саллі? Тільки не смій плакати через неї? Зрозуміло? Ми їй обов'язково помстимемося. Гаразд? — вона турботливо поклала мені на спину свою руку, пригорнувши до себе.
— Так, я... Я й не збиралася плакати, чесно, — я посміхнулася, аби заспокоїти її. Емі іноді розуміє мене, краще , ніж я саму себе, насправді як би гордо я не намагалася триматися, мої очі вже почали червоніти. Це задіває мене.
— Так звичайно. Так я тобі і повірила. Знаю я тебе, як свої п'ять пальців. Так, що можеш не намагатися вдавати або брехати. У тебе це погано виходить. Зараз тихо-тихо, а потім до вбиральні побіжиш, ридати, просто забий на неї. Вона ж тупарила, — вона поцілувала мене в макітру.
— Добре... Мені просто дуже прикро, ну знаєш, що вона знущається з мене... Чому вона це робить? І чому саме наді мною? — я відсторонилася від Емі
— Не знаю. Може ти нагадуєш їй когось, а може вона просто тупа і не треба шукати логіки і виправдань в її діях? Все буде добре, чуєш? У тебе все виходить, я вірю в тебе. Ти у мене вумнічка, — вона посміхнулася, переводчи погляд кудись в сторону.
— Спасибі тобі. Вічно доводиться мої нюні слухати, — я сумно відвела погляд на стіну, вона була вся в чорних плямах. Дивовижно, що робить шкільне життя з білими стінами. А може я теж стіна? Ну, пусте місце так точно.
— Гаразд, що ми все про погане і погане. Давай краще, про хороше? — помітивши як я дивлюся кудись в порожнечу додала вона.  — Так ось. До нас у школу нещодавно перейшла дівчинка. Вона лише вчора переїхала остаточно у наше місто. І так сталося, що вона моя нова сусідка. Ми з нею трохи потоваришували. Я розповіла їй про тебе. Вона хоче познайомитися з тобою. Вона класна. Я впевнена, ви з нею подружитеся, треба завербувати її до себе, тож сьогодні ввечері у нашому затишному містечку. Тепер нас буде троє. І все в нас буде добре, — вона відволіклася на повідомлення в телефоні, — До речі, вона вже на підході. Якраз познайомишся з нею.
— Вона навчатиметься у нашому класі? — здивувалася я, насправді вирогідність того, що вона буде сусідкою когось із нас та, буде одного віку з нами та навчатиметься в одному класі не така вже й велика.
— Так, Саллі. Саме так, — вона знов втикнулася в телефон.
 — Ну це добре, — тихо сказала я собі під ніс.
    Насправді в моїй голові був цілий вирій різних емоцій, думок та хвилювань. Це не так просто пускати когось нового в своє скалічене серце та життя, а враховуючи мою можливість себе накрутити, це буде ще складніше. Але я маю довіряти Емі та відкидати ці дурнуваті думки, все ж таки вона моя найкраща подруга, моя єдина подруга.
    Відчинилися двері. Увійшла невідома мені раніше дівчинка, думаю це і є та подруга Емі, за нею слідом стояла викладачка. Це була дівчина з коротким, зробленим під каре, темно-фіолетовим волоссям, низька. Її очі сяяли зеленим кольором, а на губі був пірсинг, що періодично виблискував, коли вона повертала голову. Вона тримала сумку на одному плечі, а другу руку поставила на бік та продивлялася все навколо, наче оцінюючи всіх нас. Потім її погляд зупинився на Емі та кутки її вуст трохи піднялися вгору, сурова гримаса зникла.
— І так. Прошу хвилину уваги. Знайомтесь, це Хейз. Вона перейшла до нашої школи вчора. Прошу поваги до неї, — голос викладачки ехом роздався на всю класну кімнату, одразу за цією короткою промовою, вона пішла.
— Привітик усім, — вона сміливо помахала рукою всім отоючим, я б ніколи не змогла дозволити собі такого.
— Ну, привіт, — пирхнула Емілі. — Новачкам тут, дуже раді, — вона злісно хихихнула у бік своїх подруг. 
     І що за єхидна людина? Як же вона мене бісить ... Бр ... Мурашки по шкірі, від неї, але при цьому вона завжди має шукати підтведження своїм словам, це так гидко. 
     Емі помахала Хейз рукою і та поспішила до нас. Її волосся від твердої ходи здригалося то вверх, то вниз. Ця її хода чудово ілюструвала тверду руку і серйозний характер.
 — Привіт, Хейз, — Емі встала і дуже міцно обійняла Хейз.
— Привіт, Емі. Рада тебе бачити, — Хейз в свою чергу відповіла їй тим самим.
— І я тебе. Ось знайомся, це Саллі, моя подруга. Вона класна, тож не вір її репутації в школі, — Емі посміхнулася і навіщось підняла мою руку. — Привіт, Хейз, я Саллі і я сором'язлива!
—  Приємно познайомитися, Саллі — Хейз мило і солодко усміхнулася, не віриться, що вона хвилину назад і вона, що так мило усміхається до Емі, це одна людина.
Вона простягла мені руку, я, витягнувши руку з руки Емі, потисла її у відповідь.
— І мені, — я усміхнулася, тихо проговоривши це.
— Хейз, сідай перед нами, тут вільне місце, — як доброзичливо було зі сторони Емі не сказати, чому саме тут ніхто не сидить, а точніше, через кого.
  Вона сіла за парту та розвернулася до нас обличчям. Вона була в смертельній близкості до вуст Емі, як би не знала всього, могла навіть поудмати, що це схоже на флірт. І як Хейз так легко з цим всім справляється? Я вже не витримала б, напевно. Переїзд, нова школа, друзі, однокласники та навіть сусіди. Все в її житті змінилося, а вона просто посміхається, і, мабуть, справді рада переїзду. Я ніколи  не чекала нічого доброго від таких кардинальних змін у моєму житті, мені не віриться, що моє життя могло б бути кращим, ніж є у номову місці. Я б все рівно натрапила на таку ж саму ситуацію, в якій є зараз, а може навіть у гіршу.
 —Хейз , сьогодні ввечері підеш з нами? — Емі в раз вивела мене із темних думок.
— Куди? — спитала дівчина, дивлячись на мене, а потім на Емі здивовано.
— В наше таємне місце, — прошепотіла Емі. — Ми з Саллі завжди збираємось там після школи. Розповідаємо історії. Я люблю лякати Саллі страшилками, а вона розповідає мені якісь цікаві історії про кохання до своїх улюблених вокалістів та одного гітариста, — вона хитро посміхнулася.
— Все ж як раз і навпаки... — заперечила я.
— О круто, — ігноруючи наш минулий діалог з Емі, сказала Хейз, — Тільки зайдеш за мною, щоб моя мама не переживала за мене, вона себе занадто накручує і вважає, що я сожу заблукати у такому маленькому містечку, — вона роздратовано фиркнула.
— Так, звичайно, — вона з упевненістю сказала цю фразу, наче це було і так очевидно.
— А, я чекатиму вас біля зупинки, — сказала я.
— Окей. Збираємося о 18:00.
    Шкільний день проходив по-звичайному. Іноді з мене сміялася Емілі, намагаючись показати головну перед Хейз, а ми втрьох в свою чергу про щось весь день говорили, ділилися інтересами. Хейз виявилася дуже доброю, милою і балакучою дівчиною, зовсім не такою, якою мені здалася на початку. Коли день закінчився, ми пішли додому, тільки вже втрьох, говорили про все на світі. Незабаром ми підійшли до мого повороту.
— Ну, гаразд, Саллі. До вечора, — Емі обійняла мене.
— Ага, давай. Круто провели час, — Хейз усміхнулася.
— Бувайте і до вечора, — я обійняла Хейз, та розвернулася.
   Вони помахали мені рукою в слід. Я посміхнулася та пішла додому. Якось не дуже, що я живу з іншого боку, відчуваю себе третім колесом в двоколісному велосипеді.
     Батька не було вдома, оскільки він пізно повертається додому після роботи. Якщо я кудись йду, то залишаю записку. Чекаю не дочекаюся вечора. Так не терпиться ще побалакати з подругами.