Розплющивши очі, мій погляд важко впав на дошку, де вже було написано щось, що невідомо було навіть тим, хто це написав. Повітря важко заходило в легені, а запахи жахливо дратували. Втома була настільки сильною, що здавалося моє тіло вночі хтось приклеїв до ліжка, але я змусила себе встати і піти до школи тим самим відриваючи себе від нього з неймовірним болем.
— Гей, Саллі! Як ти? Виглядаєш якось не дуже, невже не виспалась? — завалив мене питаннями мій, вже тепер, хлопець.
— Привіт, Дейве, — звичайно, я була неймовірно рада його бачити, але голос сам собою ставав хриплячим і дрижащим від втоми, — рада тебе бачити, вибач сьогодні така втомлена, — вздихнула я, хапаючись за голову.
   Я відчула як він сів поруч зі мною, раптово поряд стало так тепло не зрозуміло чи то поряд, чи то все була лише я. Як не дивно, Емілі так нічого мені і не сказала сьогодні, хоча зазвичай мій ранок починався саме з цього, але це було чудово адже це почуття в середині все ще гнітило мене, душило, давило...
     Я відкрила очі і ще раз оглянула сірий клас своїми очима, зауважила, що сьогодні вона була занадто тиха, ховалася в купі інших учнів, що було так не звично для такої популярної дівчинки і королеви школи з фейковою короною, навіть її волосся і одяг завжди кричали про те яка вона популярна, але тільки не сьогодні. Тим не менш, незважаючи на мою ненависть до неї - все ж було цікаво, що могло такого трапитися, що така ярка постать втопилася серед меблів в класі. Вона виглядала... Сумною? Як не дивно, але мені на мить стало її шкода. Ця людина ніколи не виявляла нічого, крім агресії до інших, тож немає сенсу про це думати.
    Знову подивилася на Дейва, він поїдав очима зміст якоїсь нової книги. Краєм своєї руки я відчула поколююче відчуття від його светру. Він виглядав таким зосередженим та спокійним, що навіть мені стало цікаво, що ж такого він читає? Я краєм ока заглянула на обкладинку книги. "Ніколи в космосі, але завжди на землі". Схоже, це знову якийсь фантастично-науковий твір, цей хлопець дійсно любить такі твори.
       Через декілька уроків, коли основна кількість школярів вирушила до їдальні, я помітила, що заплакана Емілі швидко побігла до туалету. Чомусь, чи то з цікавості, чи то з жалю, я вирішила поговорити з нею. Голос розуму казав мені не робити цього, але я завжди була надто вперта, навіть коли справа стосувалася власних думок.
       Тихим кроком я увійшла до туалету. З однієї кабінки лунав гучний плач. За голосом я зрозуміла, що це Емілі. Ці бридкі нотки я б впізнала з тисячі і в будь-який інший день сказала б: "Краще я піду іншою дорогою." – але сьогодні ці нотки не виглядали такими лякаючими і гидкими, були іншими.
— Емілі? — невпевнено спитала я, вже готуючи план відступу про всяк випадок.
— Чого тобі треба від мене? — сказала вона сухим голосом, давлячись у власних сльозах.
— Я просто, — на мить мій голос спинився, в середині промайнуло: "А й дійсно, що ж я роблю!" – вмить ця думка зникла з моєї голови так само раптово як і з'явилася, тож я продовжила. — Просто хотіла дізнатися, як ти? Що сталося? Чому ти весь день ходиш так, наче це над тобою роками знущалися.
— Тобі то яке діло? — у її голосі лунали нотки роздратування. — Якщо прийшла познущатися у відповідь, то будь ласка, — звук з кабінки раптово став незрозумілим і тихим, — Все рівно це все на що я заслужила.
— Досить вже, я ж не ти. Просто не можу дивитися коли людина плаче. І можливо потім я пожалкую про свої слова, але, — я зробила павзу остаточно думаючи, чи варто це того, — Раптом я зможу тобі допомогти?
— Чому? — сердито сказала дівчина. — Чому ти так добра до мене після того, що я зробила з тобою? Я стільки років знущалася з тебе, хіба не простіше мене принизити зараз, коли я слабка? Помститися? — продовжила та, я навіть почула типічний для неї звук «тхик», вона завжди так робила, коли на її писку з'являлася ця єхидна посмішка.
— Мені все одно, головне, що ти людина. Нехай, ти погано чинила зі мною, я не збираюся тебе ображати, типу гей! Я ще не настільки впала духом, щоб принижувати того, хто явно не знає, що йому далі робити. Тож просто припини ці ігри, і скажи вже, що з біса коїться? — на цей раз вже мій голос став сердитим, мене нестерпно дратувала її поведінка.
— Саллі. Ти коли-небудь була закохана в дівчину?
        Її питання було неймовірно неочікуваним для мене, так, що я пару секунд просто стояла дивлячись в одну точку. І що мені їй відповісти?
— Ні, але до чого тут це? — здивовано відповіла я.
— Ну, знаєш... Я була закохана в тебе довгий час, я бісексуалка, — вона на мить замовкла. — Але через те, що я не хотіла в це вірити, просто вирішила робити люту хрінь аби довести собі, що це не так. Мені дуже шкода, що я була такою придурошною, це щиро, — вона знову почала всхлипувати.
— Вибач, але мені нічого на це сказати, — підходящі слова і дійсно ніяк не виринали з моєї голови.
— Але я так заздрю Дейву. Ніколи б не подумала, що саме він буде з тобою, ха, це так іронічно! — вона наголосила на його імені, так наче має щось спільне з ним, про що я ніяк не могла знати.
— Як ти з ним пов'язана?
— Нехай він тобі сам розкаже, якщо захоче, але не хвилюйся, це не те, що він в силах був змінити.
      В голові самі собою почали виринати різні думки. Що як він просто так само знущається наді мною? А що як і Емі кинула мене, бо це був їх хитрий план аби я поскоріше сконала? В середині було наростаюче відчуття тривоги, наче хтось вколює тисячі голок десь в районі шлунку.
— Саллі, ти ще тут? — зупинила цей наростаючий ком Емілі. — Я дійсно хочу спокути провину, щоб мене не спонукало це робити з тобою – воно не мало ніякої різниці. Я мала просто заспокоїтися і прийняти себе, а не грати цей образ поганої дівчинки, — вона на мить запнулася, наче обдумуючи свої власні слова, але здається вони дійсно були щирі. — Я так заздрю Дейву.
— Господи, ти серйозно?! — я гепнула рукою по дверцятам. — Годі робити вигляд, наче це ти тут сама нещасна. Просто визнай свою помилку і попроси сраного вибачення!
— Саллі, я... — вона не встигла сказати це, адже я перебила її.
— Ти-ти-ти! Мені немає різниці на те, з якої причини це було, моє волосся, обличчя чи може ще щось, ти чинила погано, робила такі огидні речі, це все, що сталося. Не треба цих виправдань, — під кінець я стала більш спокійна в тоні і обперлася плечем об дверцята кабінки, — зрештою, ти ж просто людина, можеш робити помилки як і всі.
— Саллі, пробач мені.
      Я почула легкий стукіт з другої сторони дверцят, схоже, що вона зробила теж саме, що і я.
— Чи дозволиш ти мені виправити? — продовжила вона.
— Так, — відрізала я. — Але не думай, що ми вже типу подруги або ще щось, окей?


       Через пару хвилин, вона нарешті відчинила дверцята та з'явилася переді мною в повний зріст, заплакана так сильно, що навіть її дорога туш для вій потекла, невже це і була справжня Емілі?
— Звичайно, я це розумію, — вона навіть не намагалася дивитися мені в очі.
— Ну, все годі вже. Йди сюди, — я простягнула руки, запрошуючи її до обіймів, сама не вірячи в свої дії.
     Вона здивовано глянула на мене, але згодом невпевнено обійняла мене.
— Саллі, є ще дещо, що я маю розповісти тобі. Це стосовно Емі та Хейз. 
       В голові одразу виринали спогади про те, що нещодавно сталося між нами, невже Емілі і до цього причетна?
— Я б хотіла, аби ти точно повірила мене, для цього доведеться довести тобі, що ножів в мене за спиною немає, — вона усміхнулася, знову демонструючи своє таке собі почуття гумору, вперше ці темні коричневі очі не було сповнені злістю і ненавистю до мене.
— Не бійся, поки ми обіймалися – я встигла встромити тобі близько 20 ножів. Невже, зовсім не відчула? — я вирішила продовжити її жарт про ножі.
— Ха-ха-ха, схоже, сьогодні ввечері доведеться довго їх витягувати! — продовжила та і ми разом залилися дурнуватим сміхом з не менш дурнуватого жарту.
      Не віриться, що це справді сталося, невже у нас дійсно є шанс бути подругами?
— Але все-таки, що там з Емі і Хейз? — продовжила насторожено я.
— Я знаю, що ви більше не спілкуєтеся, але все рівно варто це проговорити. Вона ніколи не була тобі справжньою подругою.
      Емілі виглядала так переконливо, але я дійсно не могла в це тоді повірити. Несподівано для мене самої, їдкий запах туалету вдарив, пробираючись до самих кісток і мозку. Боляче, боляче так сильно, що навіть очі почали самі собою розфокусовувати все навколо.
— Ні, це не правда! Як таке може бути, як ти можеш знати? Це знову якийсь жарт? — я намагалася стримувати свої емоції, але вони почали виходити з мене чітким потоком, все що в голові – на язиці.
— Знаю і все, — вона видихнула, повертаючись до мене спиною. — Вона завжди намагалася влитися в нашу компанію з дівчатами. Вона розповідала дещо про тебе аби ми могли... — вона зупинилася. — Мені шкода, втрачати найкращу подругу – дуже боляче.
— Хах, — я посміхнулася. — Так от що воно було, не дивно, що вона ніколи не ділилася тим, що було в неї на думці. Я така дурна! Навіть не бачила, що це дружба в одні ворота, — я усвідомила багато речей для себе тоді.
— Далі я скажу ще дещо, можеш вірити в це чи ні, просто мої здогадки. Здається, вона вже давно хотіла від тебе до когось піти, і ось чисто випадково знайшла собі нову дівчинку, — Емілі посміхнулася, — Сабріна та Кеті домовилися, що тепер не проти знущатися з Хейз. Це саме те, через що я тут ридала як стерво, сама. Я їм більше не цікава, адже не хочу цього робити. Тепер я почала втрачати свою популярність, хах. Але начхати.
— Бідоська Хейз, і що тепер буде? Маємо якось їй допомогти, — продовжила я, хоча насправді в голові вже була каша від кількості інформації.
— Не вийде, — відрізала Емілі. — Вона не стане тебе слухати, та й мене тим паче. Хейз довіряє Емі, а твій досвід її нічого не навчив, плюс вони тепер водяться з місцевою елітою, вона думатиме, що вони їй друзі, хоча це не так.
     Я опустила голову і заплющила очі, уявляючи Хейз, її виразні очі, тонкі губи. Вона дійсно не заслуговує на таке ставлення як і будь-хто інший. Я продовжувала копатися в спогадах, шукаючи відповіді і варіанти, але нічого так і не приходило в голову. Знайти рішення.
— Все ж таки, варто спробувати, — Емілі розрядила цю тишу.
— Так, але зараз мені треба йти. Дякую, Емілі, — я усміхнулася їй з останніх сил.
      Туш, що потекла від сліз на обличчі Емілі вже майже висохла. Вона поправила світле волосся і попрямувала до умивальників. Я вирішила залишити її одну, зрештою я більше могла не турбувати себе думками хоча б стосовно одного питання.
     В голові все ще не вкладалося це все. Яке відношення Дейв має до Емілі? Як допомогти Хейз? Як зупинити Емі, Сабріну і Кеті? Але ці роздуми ні до чого так і не приводили, тільки змушували голову з жахливим тріском боліти.
       Я увійшла до класу. В середині все перемішалося в незрозумілий ком, і смуток, і радість. Таке дивне почуття не могло прийти повз його уваги.
— Саллі, що трапилося? — промовив хлопець своїм теплим голосом. — Тобі не добре?
— Ні, все гаразд, трохи голова болить. Говорила з Емілі і дещо сталося.
     Я не була впевнена чи варто розповідати йому про зізнання Емілі, адже воно стосувалося не тільки мене, але і його, і навіть Емі з Хейз. Вона була закохана в мене. Що за чухня?
— Невже, знову ця заноза в дупі до тебе чіплялася? — він виглядав сердитим.
— Ні, не зовсім, — щось в середині змусило мене посміхнутися. — Пробачення просила.
— Це як взагалі? — Дейв округлив очі, схоже це було для нього навіть більше шокуючим, а ніж для мене.
— Найкраща подруга стала ворогинею, а ворогиня хоче стати подругою, найгірший сценарій із всих.
— Буває ж таке, — він відвів погляд десь в даль класу. — І що? Невже ти їй пробачила і ви тепер подруги?
— Звісно, ні. Вона на випробувальному терміні.
— Ах, яка ж ти все-таки чарівна! Прийнанні, якщо вона була щира, — продовжив він, — то тепер точно не об'єднається з Емі.
— Я цьому навіть рада.
     Я вирішила не розповідати йому зараз всі подробиці, хоча вони настирливо вертілися на язиці. Я дійсно не знала, що мені тепер робити і чи знайду я сили на це.
— Коли ти рада, я теж радий, — він міцно обійняв. — Але зараз я не відчуваю цього, — прошепотів той. — Не варто тримати все в собі, якщо наберешся сміливості сказати – я тебе вислухаю.
     Його шепіт пронизливо пройшов по всьому тілу викликаючи мурашки. Такий пронизливий і так гарно відчуває оточуючих, що це навіть трохи лякає. Але на мій подив, запах його одягу та цей аромат одеколону заспокоював мене, хоча я і відчувала легку нудоту від тривоги.
       Цей запах нагадав про те як ми читали разом. Мені просто було добре, бо я була не сама, я хотіла вірити йому.