Спасіння
Як крапля дощу, що падає вниз, Я також лечу безупинно. Смілива й сильна, кажу я собі, Та знову падаю в прірву. Здіймаюсь над морем надій, Та стрибнути мені не в силу. Я не сама, зі мною є ти, Той, хто дав мені віру. Як вогонь і вода, з тобою ми, Протилежності не поєднані. Про сумісність тут мови немає, Моя душа так гірко страждає. Я так жадала висоти, І кисень все хапала дужче, Поки не прийшов ти, Хмари нависали гуще. Ти лучик сонця біля мене, Хоч темрява живе в мені. Зумів змінити світ печалі, Ти зігріваєш без вагання. Я все ще падаю униз, І чую серця свого бриз. Той бриз веде мене крізь ніч, Зустрілись ми віч на віч. Як крапля дощу, що падає вниз, Я знала би тільки падіння. Та з тобою лечу у височінь, І знову знаходжу спасіння. Вогонь у мені не погасне, Я їду вперед безупинно. Там, де горить завжди світло, І звук тремтіння затихне.
2024-06-12 12:30:42
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Чуттєво описано про те наскільки сильно любов може пошматувати душу.
Відповісти
2024-06-12 14:56:51
3
Аліна Собакар
Дуже гарно вау 🥰😘
Відповісти
2024-06-13 12:38:45
1
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4906
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4549