Спасіння

Lady K.I.M

Як крапля дощу, що падає вниз, Я також лечу безупинно. Смілива й сильна, кажу я собі, Та знову падаю в прірву. Здіймаюсь над морем надій, Та стрибнути мені не в силу. Я не сама, зі мною є ти, Той, хто дав мені віру. Як вогонь і вода, з тобою ми, Протилежності не поєднані. Про сумісність тут мови немає, Моя душа так гірко страждає. Я так жадала висоти, І кисень все хапала дужче, Поки не прийшов ти, Хмари нависали гуще. Ти лучик сонця біля мене, Хоч темрява живе в мені. Зумів змінити світ печалі, Ти зігріваєш без вагання. Я все ще падаю униз, І чую серця свого бриз. Той бриз веде мене крізь ніч, Зустрілись ми віч на віч. Як крапля дощу, що падає вниз, Я знала би тільки падіння. Та з тобою лечу у височінь, І знову знаходжу спасіння. Вогонь у мені не погасне, Я їду вперед безупинно. Там, де горить завжди світло, І звук тремтіння затихне.

2024-06-12 12:30:42

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Н Ф

Чуттєво описано про те наскільки сильно любов може пошматувати душу.

Відповісти

2024-06-12 14:56:51

3

Аліна Собакар

Дуже гарно вау 🥰😘

Відповісти

2024-06-13 12:38:45

1

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

102

16

4058

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11207